Анна Харламова - Французький акцент, Анна Харламова

Глава 25

Тео.

   — Як це? Коли? — Я був шокований тим, що Лорен щойно розповіла. Вона мала летіти до Нью-Йорку і це мене пригнічувало. Ця новина взагалі вибила мене з рівноваги, хоча я і здогадувався, що вона має зустрітись зі своїм агентом, - але це занадто швидко.
   — Через тиждень. Тео, я повернусь, як тільки все залагоджу. Я не затримаюсь там ні на день довше. Я обіцяю.
   — Лорен… я… дурію від думки, що ти поїдеш.
   — Але це ж не надовго. — Вона торкнулась своєю теплою долонею моєї щоки і подивилася в мої очі так, як вміє лише вона – пронизливо та в серце.
   — Знаю, знаю, але мені від цього не легше. — Я важко видихнув. — Одна думка, що я засинатиму і прокидатимусь в порожньому ліжку… без тебе… це тортури.
   — Тео, я ще не їду. Попереду у нас все життя. Ми будемо прокидатись і засинати разом кожного дня.
   — Лорен…
   — Що? — Вона схилила голову на бік і посміхнулась.
   — Ти хочеш жити в Провансі? Чи я забагато прошу?
   — Мій Тео, ну що ти… я обожнюю Прованс. Я хочу жити тут з тобою. Це мій вибір. Ти тут – а значить і мій дім тут. — Я поклала голову йому на коліна і запитала: — Хочеш поїхати зі мною?
   — Ти цього хочеш?
   — Дуже.
   — Тоді я поїду. Не хочу тебе відпускати одну і залишатись без тебе.
   Лорен широко посміхнулась.
   — Я щаслива! Дуже-дуже щаслива. Я так радію, що ти поїдеш зі мною. Merci, коханий.
   — Це тобі дякую за те, що запропонувала. — Я торкнувся її обличчя і запитав: — А як твої батьки ставляться до твого переїзду до Провансу? Вони взагалі про це знають? Про мене?
   — Вони самі багато мандрують, адже вони археологи. Вони все життя цьому присвятили, тож будуть навідуватись ще в одну країну – Францію. Так, Тео – знають. Я говорила з мамою та татом вчора вранці, і розповіла про нас, про заручини, і те, що я буду жити в Провансі.
   — І як вони відреагували?
   — Вони щасливі за нас.
   — Я дуже радий, що вони прийняли цю новину гарно. — Я широко посміхнувся. — А як їх звати?
   — Джулія та Шон.
   — Гарно. Хочу з ними познайомитись.
   — Обов’язково. Дуже скоро.
   Ми розслаблено сиділи на пледі, все під тими ж самими деревами інжиру. Це те місце, де ти відпочиваєш душею та тілом. І хоча початок розмови видався для мене важким, - фінал потішив нас обох. Я не дуже люблю великі міста і особливо довгі подорожі літаком, але Лорен без себе – я не відпущу. Що таке десять годин польоту, заради коханої жінки – краплина в морі.
   Лорен втягнула носом і скривилась.
   — Що таке?
   — Ти взяв брі?
   — Так, ти ж його любиш.
   — Так, але зараз… мене нудить від його аромату. — Лорен знову скривилась і її затрусило від однієї думки про нього.
   — Лорен?
   — Що? — Вона дивилася знизу вверх на мене.
   — Можливо, ти вагітна? — Я посміхнувся своїм власним словам і здивованим оченятам Лорен.
   — Ти ж знаєш – це не можливо. — Посумнішала вона.
   — Все можливо. — Твердо мовив я. Ми кохаємося без захисту з першого дня. Ми кохаємо одне одного. Тож…
   — Я щаслива, що ти хочеш, щоб я була вагітною, але…
   — А давай купимо тест?
   — Тео… це не…
   — Тобі, що важко попісяти на паличку, чи що?
   Лорен розсміялась.
   — Ні, не важко. Сьогодні ж купимо паличку і я попісяю на ню. — Вона знову розсміялась голосно та весело.
   — Ти смієшся з мене?
   — З твоїх слів.
   — Ну, Лорен… — Я перевернув її так, щоб нависати над нею. Припавши до її губ, я сам засміявся.
   — От бачиш – тобі самому смішно.
   — Смішно… смішно, chérie.
   Я опустив руку між нами і розстібнувши блискавку, випустив ерегованого члена назовні. Відсунувши трусики Лорен у бік, я миттю опинився у ній, такій гарячій та вологій. Ці відчуття ні з чим не порівняти. Насолода із насолод. Повільно кохаючись, ми змішували наші стогони з цілунками, забуваючи про все на світі окрім нас. 

                                                    *****

    Після нашого пікніку, який як завжди завершився неймовірним сексом, ми поїхали до аптеки, щоб купити тест на вагітність. Хоча Лорен була впевненою, що цього не може бути я все ж таки, наполіг на своєму і ми купили тест.
   — Ти такий впертюх.
   — Чому це?
   — Тому це. — Хихикнула вона.
   — Я просто хочу бути впевненим, от і все.
   — Тео, я б це відчула… мені так здається.
   — Тобі здається, а я хочу бути впевнений. Зрозуміла? — Я подивився на неї, а потім знову на дорогу.
   — Зрозуміла, командир.
   — От і добре.
   Я зупинив авто, і швидко вийшовши з салону, так само швидко забіг в аптеку і купив три різних тести, як порадив мені зробити провізор.
   Повернувшись до Лорен, я сів у авто, і завівши знову мотор, поспішив відвести нас додому, щоб нарешті зробити тест. Я хотів побачити дві смужечки і це було моєю ідеєю фікс.
   Нарешті, ми під’їхали додому. І як тільки ми ступили на землю, я почав підганяти Лорен до будинку, потім до ванної кімнати з наказом попісяти на паличку, бажано на три палички.
   — Ти, що знущаєшся? Я не хочу… я просто не в силах попісяти аж три рази одразу.
   — Ну, тоді почекаємо і через кожних п’ять хвилин…
   — Тео! Коханий, ти мене просто смішиш.
   — Чим це?
   — Тим, що змушуєш мене сходити в туалет, коли я цього не хочу. Хіба це не привід посміятись?
   — Ні. — Серйозно сказав я і вказав на двері.
   Лорен цмокнула мене у губи і засміялась, але різко зупинившись, серйозно промовила:
   — Тео, якщо все ж таки ні…
   — Тоді ми будемо ще намагатись. Мені подобається «намагатись»… багато «намагатись»… будь-де і будь-коли. — Я широко посміхнувся і підморгнув їй.
   — Я теж за це! — Посміхнувшись, Лорен знову мене поцілувала і сховалась за дверима ванної.
   Мені здавалося, що пройшла ціла вічність від тоді, як Лорен увійшла в двері, хоча насправді не минуло і п’яти хвилин, як вона з’явилася переді мною, і похитавши головою, розплакалась.
   — Лорен… пробач. Пробач, chérie. Я… я… — Обійнявши її, я напружив щелепу від гніву на самого себе. Як я так міг? Я зробив так, щоб вона почувалась погано. Я ідіот. — Пробач.
  — Тео, ну що ти… Тебе немає за що пробачати. Нам доведеться через це проходити, якщо ми бажаємо мати дитину.
   — Все одно, я занадто наполягав,… занадто напосів на тебе.
   — Ні, ні все добре. — Вона обійняла мене за талію і знову промовила: — Все добре, коханий.
   Я почувався козлом. Я поводився не правильно. Більше такого не повториться.
   Лорен підняла на мене свої неймовірно глибокі сині очі, в яких я бачив біль, прихований за посмішкою, яка говорила «все добре». Її, начебто, безтурботність я розкусив за секунди. Як я міг зробити їй так боляче. Ідіот. Просто і-ді-от!
   — Лорен…
   — Все, заспокойся. Це лише перша спроба. Сьогодні будемо надолужувати, щоб колись побачити дві смужечки. — Поклавши долоню мені на щоку, Лорен посміхнулась. — Я у душ, а потім… можемо…
   — Що б ти хотіла?
   — Посидіти на веранді з келихом твого смачного вина.
   — Тоді чекатиму тебе внизу.
   — Добре, коханий.
   Я цмокнув її губи і поспішив піти, але зупинився, почувши, як вона схлипує, зачиняючи двері ванної.
   О, моя Лорен… моя, chérie.
   Мені серце країлося від того, що вона страждає, а ще більше від того, що вона це хоче проходити сама. Так не піде. Я повинен бути поруч.
   — Лорен? — Постукав я у двері.
   — Що?
   — Відчини.
   — Е-е-е… ти ж мав бути на веранді і чекати на мене.
   — Кохана, відчини. Прошу.
   Лорен відчинила двері зі сльозами на очах і з червоним носиком. Підхопивши її на руки, я поспішив до ліжка. Поклавши Лорен на матрац, я ліг поруч та обійняв її міцно-міцно, цілуючи у скроню. Вона плакала у весь голос, здригаючись та схлипуючи, притискаючись до мене все ближче, і ховаючись від усього світу. Я погладжував її спину, волосся і шепотів, що все у нас буде добре.
   Через довгих пів години, Лорен нарешті заспокоїлась. Її дихання стало розміреним, глибоким… вона заснула. Я обережно забрав руку, вкрив її ковдрою, і встаючи з ліжка важко видихнув.
   Спустившись донизу, я налив келих вина і осушив його до дна. Я сьогодні зробив помилку і тепер мені все потрібно владнати. Як я міг так напартачити? Як міг на неї так напосідати? Я ж сам її запевняв, що ми впораємося, що головне, щоб ми були разом, а сьогодні так лажанув. Я реально думаю так, як я про це їй говорив і це єдина правда. Проте – одна думка про те, що вона вагітна, змусила мене злетіти від радощів з котушок.
   Бідна моя Лорен. Я заспокою твоє серце. Все буде добре.
   Треба її розвіяти до поїздки в Нью-Йорк. Завтра трохи поїздимо Провансом, погуляємо… посидимо в ресторані. Хочу, щоб було все, як є – я та Лорен і наше кохання, наша пристрасть.
   Я згадав, що треба подзвонити батькам і попередити, що ми з Лорен маємо злітати до Нью-Йорка. Я набрав маму і швидко все розповів. Попрощавшись, я поклав слухавку і поспішив у душ.
   Коли я вийшов з ванної, Лорен вже прокинулась, та роздивляючись мене, закусила губу, а в очах горів вогонь. Я залюбки роздмухаю це полум’я до небес. Знявши рушника, який був довкола стегон, я пірнув під ковдру до Лорен, і накинувшись на її повні, смачні губи, почав допомагати їй звільнитись від одежі.  
   — Тео… — Лорен задихалась під моїми цілунками, які ставали все наполегливішими. Мої руки сковзали її бездоганним тілом, доки губи прокладали доріжку з поцілунків до грудей. Я припав до одного із сосків, втягуючи його до рота, доки мої пальці пірнали в її ніжні складочки унизу. — Тео… О, так… — Вона вигиналась назустріч моїм пестощам і благала ще. Я зарухав пальцями всередині неї швидко, але не глибоко і вже через кілька хвилин, я відчув, як її лоно стискається та пульсує. — М-м-м… О, Боже! Так! Так! О, Тео… Тео! — Викрикуючи моє ім’я, Лорен впала на подушку і заблагала: — Прошу… я тебе так бажаю… Будь в мені… прошу.
   — Хіба це потрібно просити. Я весь твій. — Накривши її собою, я вмостився між стрункими ніжками і повільно увійшов в її гаряче лоно.
   Я рухався повільно та розмірено, доки моя кішечка Лорен не натиснула п’яточками на мої сідниці і тоді – я дав жару. Я нестримно входив і входив у неї, доки вона стогнала та викрикувала моє ім’я. Я брав, вона давала і навпаки. Ми одне ціле.
   Дивлячись Лорен у вічі, я підняв її ніжки і поклав їх собі на плечі, даючи змогу оволодіти нею ще глибше.
   — О, Тео! — Лорен голосно застогнала, коли я весь опинився у ній і нестримно та дико почав рухатись з новими силами. В мені наче прокинулись невідомі резерви і я не міг зупинитись, я бажав знаходитись у ній вічність, кохати її і отримувати її кохання. Я от-от мав вибухнути, але все сильніше та швидше рухався у ній, щоб відчути, як вона губиться в оргазмі і тільки після цього, я з голосним риком кінчив, заповнюючи її лоно собою. — О, так! Так!
   Ми важко дихали, і досі здригаючись від задоволення. Дивлячись одне одному у вічі, ми посміхались та поринали у солодку дрімоту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно