Іван Іванович Білик - Золотий Ра, Іван Іванович Білик

Він просидів на сінешній лаві години півтори, аж поки раби та рабині посунули вниз із горами посуду. До Гіга підійшов посильний раб:

— Цар жде тебе в покоях на своїй половині.

Гіг увійшов до покоїв і від порога глянув на царя. Це тепер була зовсім інша людина. Зрадливої жовтавості на щоках і слід пропав, очі Кандавла всміхалися спокійно й трохи сонно.

— Нелегко бути царем, — сказав він не без самоглузування, а Гігові майнуло в голові, що від зміни царя в Сардах навряд чи багато зміниться. Тоді згадав про свого синочка й розкаяно зітхнув.

— Я казна-чого тобі набалакав перед обідом, — сумно посміхнувся Кандавл. — То таке на мене часто нападає з голоду. — Проте обід, видно, прогнав не всі його похмурі думки, в усякому разі лишилися бодай їхні тіні, бо він поманив Гіга й дозволив сісти в себе у ногах. Такою ласкою Кандавл не часто вшановував навіть Гіга. — Хочу подарувати тобі кількох своїх рабинь.

Гіг здивовано глянув на царя знизу вгору:

— За що?

Кандавл почав зовсім не по-царському хихотіти, але Гіг не помітив і тіні веселощів у його вічу. Цар знову думав про навислу над ним загрозу. Гіг не мав права відмовитись од царського дарунка й ще менше право мав приймати його, бо знав про змову Здана й нічого не казав Кандавлові. Кандавл теж відчув, що той царський дарунок швидше нагадує піддобрювання, й, щоб якось умаловажити це відчуття, зліз із крабата й сів долі поряд з Гігом:

— Просто так...

Царський мечник пошукав причину, аби відмова прийняти дарунок не образила царя.

— Що я з ними робитиму? — мовив він. — Я вже й так маю раба й рабиню. Рабиня допомагає моїй жінці вести хатнє господарство, доглядає дітей, а більше мені нічого не треба. Зайва рабиня — зайвий рот. Ні, царю, не прийму я від тебе такого дарунка.

Кандавл не зводив із нього по-конячому сумних очей:

— Дивно чути від тебе такі балачки, Гігу. Один хіоський еллін мені розповідав, як боги створили людей після всесвітнього потопу. Син Прометея Девкаліон та його дружина Пірра збирали каміння й кидали через ліве плече. Де падав камінець Девкаліона, там народжувався чоловік, а від кожного камінця Пірри народжувалася жінка. При цьому Девкаліон підбирав найважчі й найгрубші камінці, а Пірра — найкрасивіші... — Кандавл помовчав і додав: — Найбільша втіха для ока — дивитись на вродливу жінку... і на майстерно виточений діамант. Бо красуня жінка схожа на богиню... — Очі Кандавла затягла раптова сльоза, й коли він урешті дав собі раду, то підсунувся ще ближче до Гіга й майже на вухо йому прошепотів: — Я найщасливіша в світі людина, Гігу!

Мечник намагався не дивитись цареві в очі й одвертався до заґратованого золотою мережкою вікна, молодий же цар убачав у цьому недовіру й ще дужче розпалювався.

Гігові не хотілося слухати царських таємниць, однак він не мав такої влади й міг сподіватись тільки на слушний привід. Цей привід з'явився в особі воєводи царського війська. Цар зараз найменше хотів би бачити цього чоловіка з рогатим шоломом у руці, та він скоривсь долі й важко підвівся.

Для Гіга то була добра нагода втекти.

Але за годину посильний раб знову розшукав Гіга, цього разу в повітці для колісниць, настовбурчених в обидва боки довжелезними ножами.

Кандавл був у покоях уже сам, і коли Гіг приступив і вклонився за звичкою, він йому сказав:

— Ти, мабуть, мені не повірив. А я тоді тобі говорив, що вважаю себе найщасливішою людиною в світі.

— Цареві не дивно бути щасливішим за простих людей.

Цар виважив мечника пильним поглядом:

— Ти маєш на оці багатство та владу над людьми? — Гіг лише розвів руками, та Кандавл перебив його: — А я мав на оці зовсім інше щастя... — Він почекав, коли мечник гляне на нього й схилить голову, але не дочекався й знічено пояснив: — Я володію найвродливішою в світі жінкою!.. — В царському вічу знову забриніла сльоза, й він перейшов на здавлений шепіт: — Я навіть іноді думаю, чи не богиня вона. Скільки було в давнину. таких випадків, то чому не могло статися й тепер, що богиня закохалася в смертного чоловіка? Коли він згодом помре, вона знову підніметься на небо. А може, вона — німфа або донька морського царя, а ці живуть у лісах та водах, тож після смерті забере мене на дно морське...

Гіг почав остерігатись царя Кандавла — можливо, цар утратив або втрачає глузд. А цар уже геть розпалився й ладен був сміятись і плакати від кохання до дружини, якої не бачив і не мав права бачити жоден смертний чоловік, бо такі закони землі Лідійської.

— Ти й досі не віриш! — мовив він, і тепер уже Гіг боявся не так подивитись на молодого лисого володаря. Але сказати «вірю» або «не вірю» він теж не міг. Слово «не вірю» означало б образливу зневагу, а «вірю» також могло образити гідність царя, коли б він завтра встидався свого нерозважливого сьогоднішнього вчинку. Мечник мав лишатись мечником, а цар — царем.

Кандавл раптом замовк і настовбурчився проти цілого світу, очі його втупились у невидиму точку на ясно-білій стіні, й тепер Гіг уже не мав жодного сумніву, що скоїлося з царем.

Далі погляд Кандавла став твердим і непорушним.

— Я зроблю так, щоб ти її побачив, — промовив він.

Гіг спробував закликати царя до розважливості, нагадував йому про закони божі та звичаї людські, але обличчя царя дедалі дужче кам'яніло й наливалося підступною жовтизною.

— Ми з тобою надто далеко