Володимир Дмитрович Михайлов - Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов

— Так.

— І при цьому стрибки відбуваються внаслідок випромінювання наднових.

— Але ж це…

— Ні, я не знаю, чи була то ваша експедиція. Це могло бути на сотню років раніше або пізніше — для історії зрештою це не так вже важливо, адже про те, що зробили ви, ще поки що ніхто не знає… Питання радіації на планеті мало інтерес переважно історичний. Та мені хотілося б сказати про інше. Сьогодні, перед тим як сісти в машину, що вирушала в мінус-час, я спинився на порозі нашого інституту. Це інститут енергетики.

— Інститут енергетики планети, — мрійно промовив предок.

— Планети? Ні… Енергетика планети — занадто дрібна тема, щоб нею займався цілий інститут. Йдеться про енергетику взагалі, енергетику людини і її цивілізації. Чи буде питання розв'язане на Землі, чи на якійсь іншій з сімдесяти базових планет сімдесяти цивілізацій, що складають нині Об'єднання людства, байдуже. Я кажу про базові планети, бо на решті чотирьохсот з гаком, які населяємо ми, хроногацію здійснюють лише з суто підготовчою метою, справжні дослідження там ще не розгорнуто…

Колін заплющив очі. Сімдесят планет — і ще чотириста. Об'єднане людство. Єдиний світ, єдиний розум…

Він підняв повіки. Дерева тихо шуміли над головою. Ранкове сонце пробивалося крізь крони, прозорий дим багаття здіймався вгору. Звучали чисті голоси птахів. Білка промчала по стовбуру стрімголов. Все це було просто і прекрасно. Об'єднане людство…

— Отож я стояв біля інституту, і один товариш попередив мене, щоб я не затримувався в мінусі: сьогодні ми маємо скінчити всю роботу по підготовці експерименту, який може вирішити проблему забезпечення енергією на довгі століття наперед.

— Щось пов'язане з термоядерними реакціями?

Це спитав предок, йому відповів Колін:

— Це розв'язано вже в наш час. Очевидно, ви займаєтесь гамма-енергетикою, одержуєте енергію в результаті реакції речовини з антиречовиною?

— І цю проблему розв'язано вже давно, — відповів Третій. — Але в нас занадто мало антиречовини. Нам так і не вдалося виявити її в тих районах Галактики, звідки було б вигідно її транспортувати. І ми вирішили просто створити ці запаси поблизу. Ви знаєте, що навіть просте зіткнення двох частинок досить високої енергії може породити цілі світи. Ну, а якщо ці частинки мають протилежний знак… Якщо це античастинки…

— Ясно. Але ж, щоб їх розігнати…

— Звісно, потрібна величезна енергія. І ми тривалий час не могли знайти позитивного вирішення питання.

Одного разу я отак блукав лісами і весь час думав саме про це. На Землі дуже багато лісів, вона зелена планета. Ми тепер вважаємо, що треба використовувати планети за призначенням, тобто розвивати на них те, що найвигідніше. Скажімо, на Марсі набагато вигідніше будувати енергетичні централі, аніж садити ліси — ті ліси, що на Землі ростуть самі, якщо тільки їм не заважати. Я жив на Землі в одному лісі вже другий тиждень і так само якось сидів біля вогнища, коли згадав, що читав про таку от стародавню експедицію, учасникам якої вдалося спостерігати вибух наднової не дуже далеко від Землі. І — що головне — в тій точці неба, в якій до того не було помічено ніякої зірки.

— Помилка спостереження, — промовив Колін.

— А якщо ні? Якщо її справді не було, подумав я? Якщо цей вибух — наслідок зіткнення всього тільки двох частинок, але таких, що мають величезну енергію? Зовні вибух навряд чи можна було відрізнити від вибуху наднової, особливо за того рівня знань… Хто ж розігнав ці частинки? Звичайно, ті поля, які є у Всесвіті, точніше, в нашій Галактиці. Отак з'явилася схема експерименту. Слід було розібратися в конфігурації цих полів, та це вже була справа техніки…

— Виходить, ви…

— Не тільки я. Коли я вийшов з лісу, виявилося, що таких самих висновків — хоч і іншими шляхами — дійшло ще четверо. Та не це головне. Як бачите, ота експедиція, з якої я почав свою розповідь, взагалі навіть гадки не мала, в чім полягає її справжнє відкриття. Та якби відомості про цю експедицію не дійшли до нас…

— Решта четверо так чи інакше дійшли б тих самих висновків, — сказав предок.

— Однак і вони робили висновки не на порожнім місці. І вони базувалися на тому, що було зроблено раніше… І от сьогодні мій товариш нагадав мені. Але хіба я міг про це забути?

— Я розумію, — зітхнув Колін. — Авжеж, ви хочете допомогти мені… Але хіба слід мене ще переконувати в тому, що треба донести результати до нашої сучасності? Я нічого іншого не хочу… Проте чому ви затримали мене, коли я хотів рушити в путь?

— Гадаю, що це була б не найкраща путь… Хоч я й сказав вам: я не певен, що це саме ваша експедиція.

— Нечисленна і слабка… — усміхнувся Колін. — Але що мені лишається робити?

— Можливо, поміркувати як слід?

— Ви хочете, щоб я думав тут, коли зостається все менше часу? Хай я навіть придумаю щось — за годину, скажімо. Та коли я рушу в дорогу через годину, то вже ніщо не встигне, ніщо більше не допоможе людям там, у глибокому мінусі. А вибух же спостерігав не я, а саме вони…

— І тому ви вважаєте за ліпше кинутися в невідомість цієї ж хвилини?

— Моя честь вимагає цього.

— Застаріле твердження. Ваша честь вимагає не того, щоб ви загинули з ними, а щоб ви їх врятували.

Колін підвівся.

— Мені здається, це даремна розмова. Кожен з нас керується поняттям своєї епохи. І якщо вони загинуть, то навіть результати, які я привезу…

Він ступив до хронокара, але Третій поклав йому руку на плече, відійшовши від багаття і ставши поруч. Тільки тепер Колін зрозумів, наскільки вищий той і ширший у плечах.

— Колін, друже мій, — докірливо сказав Третій. — Невже ви гадаєте, що я так спокійно розмовляв би з вами, коли б усе було віддано напризволяще?