Андрій Гуляшки - Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки

Не роздягаючись, Абакум сів за стіл, висунув шухляду і, діставши новенький альбом, почав щось швидко малювати. Через чверть години на білому папері з'явилась струнка жіноча постать. У жінки були соковиті, хтиві губи, гарні очі, напівприкриті довгими вигнутими віями. Чорне волосся спадало на лоб кучерями. Барвисте літнє плаття обрисовувало високі стегна і тонку талію. Пальці її рук були довгі й красиві. Ноги в білих босоніжках з гострими носками.

Узявши малюнок, Абакум деякий час дивився на нього. Раптом його рука затремтіла і між брів лягла несподівано глибока зморшка. Абакум поклав альбом. Потім закурив і почав ходити туди й сюди по кімнаті, похнюпивши голову.

Малюнок нагадав капітанові знайому жінку, яка останнім часом зайняла особливе місце в його житті.

Відкинувши цю дивну думку про схожість, Абакум дістав записну книжку і почав систематизувати завдання, над якими ще належало працювати після обіду.

1. Перевірити, чи зменшилась інтенсивність вакцини і наскільки.

2. Переглянути листування між складом і Центром. Встановити, коли і хто дав розпорядження зберігати вакцину при високій температурі й на світлі.

3. Встановити походження восьми тисяч левів, знайдених у бумажнику Венцеслава Рашкова.

4. Віддати на аналіз вирізаний кусок жакардового килима.

5. Сфотографувати відбитки пальців на склянці.

6. Дослідити червоні плями на краю склянки й визначити марку губної помади.

7. Ще раз уважно оглянути труп Венцеслава Рашкова.

Перші три пункти Абакум вирішив доручити виконати лейтенантові Маркову, а чотирма іншими зайнятись особисто. Він вирвав з альбома аркуш із зображенням «невідомої», деякий час дивився на нього в роздумі, потім акуратно згорнув і поклав у записну книжку. Складаючи аркуш, відчув якийсь тягар у грудях — неначе хтось стискав його серце холодною міцною рукою.

Близько третьої години Абакум зайшов у лабораторію інституту. На нього війнуло знайомим запахом кислот і хімікатів, спирту й ацетону. Капітан з сумом згадав той час, коли спокійно і зосереджено, не маючи інших турбот, вивчав тут особливості графології, тайнопису, мікрофотографію і токсичність різних отрут. Звідки взявся цей незвичний сум і що він означає? Звідки виникло це почуття приреченості — передчуття якоїсь невідступної катастрофи, до якої Абакум неминуче наближався крок за кроком?

Захов усміхнувся черговому лаборантові і подав йому склянку.

— Тут написано цілий роман, — удавано весело сказав він. — Буду дуже вдячний вашим співробітникам, якщо вони зможуть прочитати його за годину.

Черговий лаборант знав, з ким має справу, і тому не осміхнувся. Він узяв склянку за дно і уважно почав розглядати її.

— Мене цікавлять паспорти людей, які торкалися цієї посудини, — вів далі Абакум. — Крім того, тут є дві плями від губної помади. Мене цікавлять губи, що залишили ці сліди. Якщо ви скажете мені, яка це губна помада — болгарська чи іноземна, я доберусь і до губ.

Черговий лаборант відніс склянку в сусіднє відділення, а Абакум зайнявся дослідженням куска килима.

Через годину він уже знав походження мокрої плями: це була вода з незначною домішкою ціанистого калію. З'ясувалось, що розчин мав дуже слабку, приблизно однопроцентну концентрацію. Щоб отрута такої концентрації діяла смертельно і швидко, треба було випити її не менше літра. Склянка, звичайно, не могла вмістити стільки рідини. До того ж, який би самовбивця випивав літр розчину, коли можна обійтися десятою чи двадцятою його часткою. Очевидно, воду налили в склянку безпосередньо після прийому малої кількості дуже міцного розчину ціанистого калію і потім вихлюпнули її на килим. Це була вода, якою сполоснули склянку після того, як прийняли отруту.

Неймовірна історія: самовбивця випиває міцний розчин ціанистого калію, потім наливає воду, споліскує склянку і вихлюпує воду на килим. Він випив ціанистий калій, а не шербет. Ця отрута діє на організм миттєво. Припустімо, самовбивця мав надлюдські здоров'я і силу волі, алей тоді навіщо йому мити склянку, як це робить господарка, коли чекає гостей?

Це була загадка, і Абакум поки що не міг її розгадати.

Він щойно закінчив досліджувати кусок килима, коли з'явився черговий лаборант із склянкою і знімком відбитків. Результати експертизи підтверджували Абакумове припущення. На стінках склянки був тільки один відбиток великого пальця. Інші сліди — всього-на-всього плями без ліній. Очевидно, вони утворилися від натиску пальців, обтягнутих рукавичкою з тонкої і гладенької матерії. Що ж до губної помади, то відповідь вселяла трохи більше оптимізму: вона була іноземної марки, бо в країні губної помади такого кольору і з таких речовин не виробляють.

Абакум подякував лаборантові, попросив його приготувати протоколи зроблених аналізів і швидко вийшов.

Захов узяв таксі і почав об'їжджати комісійні магазини, розміщені в центрі, бо елегантні жінки відвідують центральні магазини. Нарешті, після півторагодинних шукань, він помітив у вітрині одного з них, розташованого проти державного антикварного магазину, позолочені тюбики іноземної губної помади. Прикрашені червоними і зеленими скельцями під рубіни та ізумруди, ці блискучі патрончики відразу впадали в очі перехожим.

Абакум знав, що в комісійних магазинах кожна річ відпускається по квитанції. Він пред'явив одній з продавщиць інспекторське посвідчення Міністерства фінансів і попросив показати йому касові чеки, які вона виписала за кілька останніх днів. Переглядав їх понад годину. Західноєвропейська губна помада коштувала надто дорого, тому і попит на неї був дуже обмежений. Коли Абакумові ввірвався терпець і він уже хотів кинути товсту папку й вийти на вулицю, очі його раптом впали саме на той документ, заради якого він прийшов сюди. Завжди спокійний, витриманий, Захов мало не вигукнув від подиву. Пильніше придивившись до документів, він полегшено зітхнув: прізвище, вписане розтягнутим почерком у квитанцію, здалося знайомим, але було зовсім інше, не те, яке він чекав і боявся побачити. На квитанції стояло: «Губна помада, 2 шт. Христина Чавова, вул. Брод, буд. 33». Була зазначена й ціна. Але це не цікавило Абакума.

Перед тим як вийти, він купив губну помаду і, задоволений, вибіг на вулицю. Захлопнувши за собою дверцята машини, наказав шоферові мчати до лікарні. Було вже близько сьомої години.

Таксі рушило, і почуття задоволення почало швидко зникати. У Христини Чавової, друкарки з відділу «Ліки та постачання»,