Тимур Іванович Литовченко - Пустоцвiт

за Петра Федоровича, та тільки Ваша Імператорська Величність цього не бажають…

– Зірки говорять?

– Зірки, матінко, зірки!

– А чи не людські язики, часом, розпустилися?.. – тихо мовила государиня, пильно вдивляючись у непроникне обличчя Сен-Жермена.

– Ваша Імператорська Величність!.. – граф ледь помітно сіпнув лівою бровою, що мало виражати обурення, ледь стримуване в присутності вінценосної особи.

– Ну, добре, припустимо, і справді зірки, – пом'якшала імператриця.

– Але хто ж тоді ваша обраниця, матінко?

– А от це я б хотіла почути саме від вас, графе!

– Від мене?

– Від вас, від вас! – кивнула Єлизавета Петрівна. – Річ у тім, що про Ульріку я розмірковувала буквально в останні дні, ви ж, судячи з ваших слів, задумалися про це, ще перебуваючи в Пруссії. Тобто, набагато раніше, ніж я сама про це подумала. Ви справжній ясновидець, люб'язний графе!

Сен-Жермен мовчки вклонився.

– Отож я б і хотіла довідатися, що зірки розповіли вам про наречену із пруссько-литовських князівств. Кого там можна відшукати? І де?

Сен-Жермен послав государині пильний погляд і заговорив обережно, зважуючи кожне слово:

– Зірки розповіли, що є в тих землях наречена досить знатна. Як з боку батька, так і з боку матері в неї в родоводі геть принци та принцеси! І шлюб цей відбудеться, а рішення про наречену ви прийняли ще сім місяців тому.

– Що ви таке говорите, графе?! – здивувалася Єлизавета Петрівна.

– Два місяці тому ви одержали її портрет, – незворушно продовжив Сен-Жермен. – Щоправда, мініатюра була відкладена, тому що принцеса здалася вам недостатньо гарною. Але повірте, Ваша Імператорська Величність, у житті вона набагато гарніша, ніж на мініатюрі! І найголовніше…

Граф нахилився ближче до государині й змовницьким тоном мовив:

– І найголовніше, що попри безліч перешкод, які виникатимуть у житті вашої невістки, її первістком однаково стане хлопчик, що й успадкує російський престол! Зірки стверджують, що краще даної претендентки з високою місією продовження династії Романових не впорається ніхто.

Вкрай заінтригована Єлизавета Петрівна не могла більше стримуватися, тож спитала:

– Хто ця загадкова наречена? Благаю, графе, скажіть!

Сен-Жермен смиренно опустив очі.

– Государиня, це ви її вибрали, не я. Портрет нареченої лежить на самому краєчку столу. Багато обставин говорить проти неї, однак зроблений вами вибір виправданий вищими силами! Що б ви не робили, рішення буде на користь цієї претендентки, і сама доля на її боці.

Імператриця була в повному розпачі. Хто ж вона, ця загадкова принцеса – та до того ж настільки родовита?!

Єлизавета Петрівна подзвонила, на порозі миттю з'явилася фрейліна.

– От що, миленька, піди-но до Малого кабінету і принеси звідти портрет, що лежить там на самому краєчку столу.

– Праворуч чи ліворуч? Угорі чи знизу, Ваша Імператорська Величність?

Єлизавета Петрівна мовчки подивилась на Сен-Жермена.

– Праворуч зверху, – уточнив граф.

– Ти чула? Праворуч зверху. Неси негайно!

Фрейліна зробила кніксен і вийшла. Настала напружена пауза, під час якої імператриця й граф завмерли в очікуванні.

Нарешті в коридорі знову зацокотіли підбори: повернулася фрейліна, що принесла портрет Софії-Фредеріки-Августи Анхальт-Цербстської. Портрет був явно не з кращих, у бідній оправі без усіляких прикрас, до того ж відправили його в напівсирому вигляді, тому зображення принцеси було геть спотворене.

– Це той самий портрет? – про всяк випадок перепитала государиня у фрейліни.

– Той самий, Ваша Імператорська Величність.

– Той, що лежав?..

– Праворуч зверху, як ви й попросили.

Сказати, що імператриця була вражена – це не сказати нічого. Вона й подумати не могла, що в зазначеному Сен-Жерменом місці перебував портрет дочки Йоганни-Єлизавети Ґолштин-Ґотторпської! На що це все схоже?! Що за комедія?! Хіба ж можна серйозно розглядати кандидатуру Софії-Фредеріки-Августи Анхальт-Цербстської як претендентки на роль Великої княгині?..

Це ж якесь суцільне непорозуміння! Єлизавета Петрівна одержала вітання від принцеси Ґолштин-Ґотторпської з нагоди сходження на російський престол, у відповідь надіслала короткого листа зі словами подяки. Однак цього здалося замало, й государиня відправила на пам'ять Йоганні-Єлизаветі, сестрі свого передчасно померлого й довго оплакуваного нареченого, власний портрет у перлах і діамантах. У відповідь же одержала оцей самий портретик дочки Йоганни-Єлизавети – Софії-Фредеріки-Августи Анхальт-Цербстської. І негайно відклала мініатюру вбік, оскільки не мала наміру всерйоз розглядати цю кандидатуру…

Непорозуміння, суцільне непорозуміння!

– Отакої… – промимрила Єлизавета Петрівна.

– А що, хіба Софія-Фредеріка-Августа – це поганий вибір? У рідні геть принци й принцеси. До того ж із пруссько-литовських князівств, як і напророкували зірки.

– Але ж Христиан-Август Анхальт-Цербстський зі своєю Йоганною-Єлизаветою Ґолштин-Ґотторпською бідні як церковні миші!!!

– Зате ви казково багаті, – парирував Сен-Жермен.

– Подейкують, Софія-Фредеріка-Августа зухвала й нестримана…

– Та й у Петра Федоровича характер не цукровий…

– Вона до того ж віри чи то католицької, чи лютеранської…

– Набагато важливіше, що вона розумна й цілеспрямована. А віру принцеса змінить, якщо виникне необхідність. Ви, матінко, перед нею тільки мету поставте й результатів чекайте. От скажіть, яка у вас мета?

– Ну, мета… Що вам до мети, графе?

– Наскільки я розумію, Петрові Федоровичу потрібна дружина, що народила б спадкоємця російського престолу. Спадкоємця чоловічої статі й царської крові – так?

– Вірно, графе, цілком правильно.

– Ну от, мета є! Не впорається із цим Софія-Фреде-ріка-Августа? Що ж, відішлете її з ганьбою назад, і ніхто вам на це нічого заперечити не насмілиться! А захоче залишитися – то дівчина досить розумна й зробить усе, щоб сподобатися й чоловікові своєму Петрові Федоровичу, і Вашій Імператорській Величності!

Імператриця замислилася над почутим, а граф лише посміхнувся:

– Насправді, матінко, ще до нинішньої розмови ви все це найретельнішим чином зважили – тільки несвідомо. А усвідомили от прямо зараз. А якби не усвідомлювали, то