Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

Адже вони були вільні й далеко від дому.

Агата заснула. Лагідні хвилі заколисували її, неначе вона пливла в човні. І водночас, майже не помічаючи цього, вона брела боса в кришталево-чистій, холодній воді, розлитій у якомусь великому приміщенні. Знову не було ані вікон, ані стін, лише сходи, широкі сходи догори, звідки спливав блакитнястий дим. Вона дивилася в бік тих сходів, але залишалася внизу. Було тихо. Крім хлюпотіння води, яка сягала кісточок, жоден звук не порушував тиші. Тільки світло, вода й вона. Цілковитий спокій.

І раптом з’явилася Клаудія, хоч ніхто її не кликав. Навіть не вона сама, а лише її голос. Вона щось ніжно шепотіла, слова раз по раз стихали, замість них чулися глибокі зітхання й постогнування. Коли до голосу Клаудії приєднався шепіт Марціна, Агата збагнула, що вона не спить. Лежала непорушно на ліжку й знічено слухала. Подумала, чи Зоська теж усе це чує. Але на Зоську в цій ситуації розраховувати було марно. Вона страждатиме цілу ніч, але точно не встане й не скаже їм забиратися геть. Агата поворухнулася на ліжку, щоб примусити зарипіти бодай якусь пружину, може ці двоє допетрають, що вони тут не самі?

На жаль, ліжко виявилося дуже нерипучим. А ті продовжували виціловуватися. Агаті зробилося гаряче. Вона вже думала, що скаже, коли їх побачить:

— Ой, привіт, Марціне, ти випадково не помилився дверима?

— Клаудіє, ми вам не заважаємо?

— Може, знайдете собі інше гніздечко? Я хочу поспати.

Усе однакова дурня.

«Дивно, що це мені незручно, а їм і байдуже. Чорт, я не збираюся ставати свідком чийогось сексу!» — вона не на жарт розхвилювалася, а цих двох ніщо не цікавило. Вони поводилися так, наче були самі на світі й до всього їм було байдужісінько. Проте Агаті сон злетів з повік.

«Скільки можна виціловуватися?! Невже їм досі не набридло!» — вона так довго вдивлялася в темряву, що вже розрізняла обриси двох тіл. І коли дівчина вагалася, що врешті краще: різко зажадати, щоб вони забиралися, чи залишатися німим свідком чужих ніжностей, двері раптово розчахнулися, а кімнату залило різке світло з коридору.

Агата почула, як щось гепнуло на підлогу, і в ту ж мить хтось, здається, Франек, змовницьки прошепотів:

— Гей, дівчата, о другій у п’ятнадцятій, тільки тихо. Буде after party.

— Добре, добре, — промимрила Клаудія з-під ковдри.

— Що таке? О котрій? — спитала сонним голосом Агата, хоча якби не Марцінова присутність, вона б узагалі не озвалася.

— О другій, але кожен зі своїм пивом!

— А котра зараз? — продовжувала Агата, не знаючи, як позбутися небажаного гостя Клаудії.

— За чверть дванадцята. І більше щоб не спати!

Єдиним можливим виходом було прокинутися. Якщо вона зараз відвернеться до стіни, усьому гаплик. Марцін вилізе з-під ліжка й повернеться до того, що почав. Агата різко відкинула ковдру, встала й подалася до ванної, щосили намагаючись не помічати Марцінових ніг, які стриміли з-під ліжка Клаудії. Дівчина довго сиділа в убиральні, тоді спустила воду й помила руки. Дала їм час тихенько попрощатися. Коли вона вийшла, у кімнаті горіло світло, Клаудії й Марціна не було, Зоська сиділа на своєму ліжку і, побачивши Агату, лише зойкнула:

— О Боже!

Коли всім здалося, що події цієї ночі скінчилися, виявилося, що то був лише початок. Лише тоді в коридорі завирувало життя. Двері кімнат раз у раз відчинялися, чутно було швидкі кроки, приглушені голоси й сміх. Забава вочевидь розкручувалася.

Агаті було на це начхати, доки її ніхто не чіпав. Проте в планах на цю ніч спокій не передбачався, і навіть хтось такий відлюдькуватий, як Агата, мав нагоду взяти участь у спільних розвагах.

Клаудія, якій здавалося, що жодна з її сусідок нічого не помітила, знову привела Марціна. Цього разу з більшою компанією та ще й із гітарою! Агаті хотілося закричати. Вона не могла зрозуміти, чому цей галас досі не розбудив класної керівнички, її чоловіка й Міс Тропік, котра завжди вихвалялася, що під час шкільних поїздок, у яких вона бере участь, не буває жодних нічних забав, і о десятій усі, наче слухняні дітки, лежать у своїх ліжках. На жаль, учительки й чоловік Беати спали або вдавали, наче сплять, а може, займалися чимсь таким, у чому їм не заважав вереск галасливої компанії. Тим часом товариство, ошаліле від свободи, гасало туди-сюди, розвалюючи пансіон і викликаючи Агатину лють. Для них то була чудова розвага, для неї — дитячі витівки.

Зовсім кепсько стало біля четвертої, коли чималенька компашка припхалася до їхньої кімнати. І, як це часто буває, за ними нарешті причалапала заспана класна:

— Я вам часом не заважаю?

— Ні, приєднуйтеся до нас! — вигукнув Себастіян.

— Я серйозно, що тут відбувається? Знаєте, котра година?

— Ще рано, — невинно усміхнувся Марцін.

— Рано, навіть дуже. Цікаво, як ви збираєтеся завтра встати?

— То, може, краще вже не лягати?

— Даю три хвилини, щоб ви повернулися до своїх кімнат, зрозуміло? — сказала класна керівничка, яку раптом щось вивело-таки з рівноваги. — Чи, може, вам більше до вподоби те, що я викличу ваших батьків до школи?

Цього не хотів ніхто. Знехотя й усе ще на щось сподіваючись, вони забралися з кімнати, і Агата вперше подумала про класну із вдячністю.

Наступного дня, роблячи останній обхід перед від’їздом додому, Беата Крупа знайшла під Клаудіїним ліжком почату пачку сигарет і банку з-під пива. Знову був скандал, погрози й теде. Жодна з підозрюваних не зізнавалася, тож учителька пообіцяла їм, що покарає всіх трьох.

Чому повернення до школи завжди мусить бути таким гнітючим? Уже поїздка із Закопаного до Варшави нагадувала жалобну процесію. Більшість класу спала, мало хто балакав.

Агата думала лише про те, що понеділок відразу почнеться з уроку англійської. Вона раділа й боялася водночас. Знала, що нічого не зміниться і єдине,