Валерій Павлович Лапікура - Поїзд, що зник

Але то в кіно. А в житті, якщо погода дозволяла і паливо підвозили вчасно, «Аерофлот» загалом виправдовував своє популярне гасло: добу поїздом - годину літаком. Однак часто-густо, особливо влітку, виходило так, як говорив з естради тоді ще молодий і заборонений до друку Михайло Жванецький: «Коли підрахували, виявляється - не швидше. Зате дорожче». Добре, що радянська людина, як природжений оптиміст, вірила в краще - і терпіла. Бо в принципі «Аерофлот» був таким же породженням Системи, як і решта її інституцій. За порівняно недорогий квиток пасажир діставав повний комплект послуг - від «халявної» скляночки мінералки до хамства з боку бортпровідниць, які замість сторінок власного кохання підраховували кількість своїх абортів. Крім того, аби дістатися, наприклад, з московських аеропортів Внуково, Домодєдово чи Шереметьєво вночі, коли вже не ходять рейсові автобуси, до самої Москви, доводилося платити здирникам-таксистам суму, яка перевищувала вартість квитка від Києва до союзної столиці.

Однак про «Аерофлот», як і про мертвих у древньому Римі, говорили виключно або добре, або нічого. Офіційно авіакатастроф не існувало. Потрібно було дочекатися зіткнення двох літаків, коли загинула ціла футбольна команда вищої ліги - «Пахтакор» - щоби про це повідомили крізь зуби. Але тільки про смерть футболістів і катастрофу того літака, в якому вони летіли. Про решту пасажирів і про другий лайнер - жодного слова!

А щодо повітряної міліції, нагадав мені Олекса, то її створили після вбивства нещасної Наді Курченко. Це офіційна причина. А втаємничені подейкували, що ідея стрелила в голову високому начальству після іншого випадку. Група якихось чи то бандитів, чи то дисидентів спробувала захопити у повітрі літак аби загнати його до Китаю, а може й Японії. Звідки їм було знати, що в цьому ж лайнері летіли урядові фельд’єгері, природно, при табельній зброї. От ці придурки і вирішили погратися у вестерн. А літак, кажуть, зсередини збити - однієї кулі досить. Герметизація порушилась - і гаплик! В результаті літак впав на рідній території, ніхто не вцілів. Отоді й були створені спеціальні підрозділи повітряної міліції. Але й тут не обійшлося без нашої класичної брехні. Офіційно ніде не йшлося про боротьбу з повітряним тероризмом. Бо й справді, хіба нормальна людина захоче втекти з країни, де найкоротший у світі робочий день, найдешевші квитки на літак, найдешевша варена ковбаса з абсолютно безплатним лікуванням наслідків її споживання і де з кожного заробленого карбованця трудящий одержує на руки аж п’ять копійок. Ні, нормальна людина з такого раю навіть не подумає тікати, тільки божевільна! Тому створення аерофлотівської міліції власті пояснювали приблизно так (я тобі цитую по пам’яті, але майже дослівно):

«Вчора (дата, місяць) о 14-й г. 20-й хв. у Махачкалі невідомий злочинець під загрозою зброї забрав 534 карбованці і револьвер «Наган» у відділенні зв’язку, а в 16 годин 30 хв. цей же невідомий злочинець під загрозою зброї заволодів виручкою галантерейного магазину - 524 крб - і зник. Прикмети: мужчина 23-25 років, зріст 160- 165 см, середньої статури, обличчя смагляве, вилицювате, волосся темне. Був одягнений у сорочку вилинялу, темну з білим коміром. Розмовляє російською мовою».

Остання прикмета дуже суттєва, бо у Дагестані, чия столиця Махачкала, якщо ти лакець або кумик, а продавщиця - аварка, то фразу «Давай гроші, бо вб’ю!» краще кричати мовою міжнаціональною спілкування. Якщо говоритимете рідними мовами, один одного не зрозумієте. У них у Дагестані такий собі маленький мовний Вавілон. Не дуже надихнула сискарів і згадка про вилинялу темну сорочку з білим коміром. Бо якщо ти протягом двох годин десяти хвилин збагатів на 1058 крб плюс старий, але безвідмовний, як теща, револьвер системи «Наган», то нову сорочку ти вже собі організуєш.

- Спасибі за інформацію, при нагоді врахую. Щоправда, я не лакець і не кумик…

- Слава Богу. Мені ж легше. Бо ота радіограма, надіслана до підрозділу міліції Київського аеропорту «Жуляни» закінчувалася життєрадісно: «Прошу зорієнтувати особовий склад на затримання злочинця і, в позитивному випадку, повідомити в УВС м. Махачкали».

Тепер прошу уваги, бо зараз треба викласти логіку властей щодо створення авіаміліції. Берем отого, конкретного злочинця з темним волоссям і у вилинялій сорочці.

- Сорочку я вже за твоєю порадою поміняв. Тепер я в ковбойці з галстуком. Стюардеса як побачила - тацю з мінералкою впустила…

- Не суть важливо. Важливо, що ти робиш після того, як розбагатів на 1058 крб народних грошей? На думку властей, мчиш у аеропорт, де сідаєш до літака рейсом «Махачкала-Київ». Там, доки затуркана своїми проблемами стюардеса вітає пасажирів від імені «командира корабля та екіпажу», ти розслаблюєшся, випиваєш мінералку і взагалі поводишся нахабно. А даремно, бо в цей час під «Марш кінної міліції» зорієнтовані радіограмою жулянські колеги в Києві уже готуються зустріти тебе біля трапу.

- З оркестром?

- Ні, з наручниками. Потім тебе, лебедика, але вже окольцьованого, зворотнім рейсом етапують на історичну батьківщину. УВС м. Махачкали радісно трансформує молоденького баранця в шашлик. Галантерея виставляє вина. І всі хором заспівують старовинну дагестанську народну пісню «Вот кто-то с горочки спустился…» Кінець фільму! І ніякого тобі повітряного тероризму. Ледь не забув! Борт із Махачкали сідає не в Жулянах, а в Борисполі. А решта точнісінько так.

- Умовили, товаришу старший лейтенант. Ні за які гроші я не буду грабувати галантерейні магазини в столиці Радянського Соціалістичного Автономного Дагестану. А ти за мою майбутню зразкову поведінку розповіси мені про оте розслідування «на халяву».

- Будь ласка. Воно розпочиналося отут, на цьому ж поверсі. Он за тими дверима…

В цей час дикторка з садистськими інтонаціями повідомила, що прибуття очікуваного нами борту переноситься на завтрашній ранок - тепер уже за технічних причин. Тому нам тільки й залишалося, що поїхати до Олекси з одним-єдиним серйозним наміром.

Річ у тім, що ми давно збиралися освоїти варку кави по-турецькому. Отож купили в художньому салоні, ясна річ, по блату, нормальну металеву джезвочку з дерев’яною ручкою, в