Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Він усього раз бачив Сабіну, тому й помилився. Але не варто думати, ніби тієї ночі Леві розмовляв з Маріцою. Вона настільки добре розуміла пані, що й сама Сабіна, якби прийшла на це побачення, сказала б, напевно, Леві ті слова, що й служниця.

Леві зізнався, що пані його зачарувала. Маріца мовчала.

— Невже вам не вистачає туркень? — спитала вона після довгої паузи.

— Вельмишановна пані, — відповів Леві, — кожній жінці властиві свої, неповторні риси, і коли я бачу таку красу, то не можу згадати, до якої нації вона належить. Тому, стрінувши вас, шановна пані, я був зачарований не тому, що ви полька, а тому, що ви вродливі. Хіба ми любимо троянду лиш за те, що вона зветься чайною, турецькою, а чи китайською, або індійською? Ні, троянда прекрасна сама по собі, а її назви нічого нам не говорять, окрім того місця, де її вивели садівники…

Розмова тривала недовго, і з усіма багатозначними мовчанками її можна було помістити в маленьку торбинку, з якою вельможні польки ходять на месу. Наговоривши Сабіні компліментів, Леві не здогадався, що перед ним була її служниця Маріца, й вона сама, відчуваючи подальші непорозуміння, поквапилася урвати приємне спілкування — й пішла.

У темряві Маріца не помітила, що зміїний скелет, підвішений на тонкому чорному шнурку, безгучно впав у траву…

Леві подивився їй вслід, зітхнув, похмуро розмірковуючи, як йому пробратися на свою Поганку, коли брама зачиняється наглухо разом зі стінами єврейського ґетто, зсередини та ззовні на величезні замки? Міцно зачинена з обох боків Татарська брама, Porta Tataricum, що веде до Поганки, і брама Єврейська, Porta Judaeorum, через які можна потрапити на Бляхарську та Староєврейську вулиці, а відтак перелізти через мури, стрибнувши у двір турецької родини Кепе. Раніше Леві віднайшов би в цьому з’єднанні кварталів, їхній спільній стіні глибокий філософський зміст, але тепер йому було не до роздумів. Година вже пізня, усі поштиві львів’яни давно сплять. Сплять турки й татари, поставивши біля входу мешти з загнутими носами. Сплять німці, вбравши високі нічні ковпаки й довгі, майже жіночі, нічні сорочки. Спить і єврейський Львів, сплять поляки, сплять русини, заснули навіть вірменські купці.

Тільки Леві всупереч усім заборонам йде сонним містом, не знаючи, як йому потрапити на свою вулицю в мусульманський квартал, образливо названий злими львів’янами Поганкою. Між ними пролягла висока стіна, яку багато років тому вимурували за наказом міської влади. Католицькій церкві дуже хотілося відмежуватись від юдейської та бусурманської мерзоти, як полюбляв казати єзуїт Несвіцький. Тому Львів правовірний вирішили відділити від Львова християнського високим кам’яним муром. Зараз той мур, страшний та неприступний, проклинав Леві. Йому вже спати хотілось, очі злипались.

Ну, хоч би хтось визирнув на вулицю й допоміг мені перебратися на той бік! — подумав він. Він простягнув би руку й втягнув нагору, а далі я вже сам дострибаю.

Однак ніхто не відгукнувся на поклики Леві. Усі спали. Лише на світанку, коли сторож, позіхаючи, відчинив браму, романтичний книгар міг потрапити додому.

Та поспати йому вже не довелось, і, вмившись, Леві поквапився відчиняти крамницю.

Маріца спала тієї ночі міцним сном людини, що виконала свій обов’язок. Вона мала що розповісти пані Сабіні…

Вранці вона згадає й почне шукати талісман — зміїний скелет на чорному шнурку, але той потрапить на очі ворогові, єзуїту Несвіцькому, який полюбляв тут блукати під час безсоння, і завдасть щиросердій русинці чимало нещастя.

Сонний після проведеної в ненадійній дрімоті ночі під стінами ґетто, прихилившись до жорсткого каміння, Леві прагнув одного — вкластися в ліжко.

Проте зачинена зранку крамниця могла викликати підозру, начебто він зайнявся торгівлею про людське око, тому Леві мусив упокоритися. Позіхаючи, він відчинив двері крамниці, розклав сховані на ніч книги, намагаючись не заснути, відкусив прихованого сушеного аспида. І в той момент, коли Леві пережовував в’язку зміїну голівку, двері відчинилися.

На порозі постав раббі Нехемія Коен власною персоною.

Так, він уже знав про приїзд Леві, однак не здогадувався, що саме тут, в крамниці книгаря та антиквара Османа Седе, зустріне брата свого переможеного ворога. Почувши, що на Поганці розпочав торгівлю ще один книгар зі Стамбула, Нехемія вирішив зайти туди в пошуках рідкісних книг з Каббали. Містичне натхнення не раз виручало старого рабина на небезпечних поворотах єврейської долі. Завдяки неймовірній обізнаності в тонких матеріях Нехемії вдалось вивести Шабтая Цві на чисту воду.

Хто знає, чи був би він розкритий, якби львівський мудрець не почав розмову про двох Машіахів — бен Давида і бен Єфраїма?! Нехемія послався на анонімний рукопис XIV століття, який стверджував, що спершу Б-г пішле євреям предтечу Машіаха, каббаліста крові бен Єфраїма, чоловіка розумного, однак вбогого і споневіреного, якому судилось своєю мученицькою смертю підготувати ґрунт для майбутнього тріумфу справжнього Машіаха, з роду Давидового!

Цього натяку честолюбна душа Шабтая Цві не витримала. Кому хочеться виявитися попередником, чиї страждання усього лиш послужать знаком наближення ери Звільнення?! Від страху він загубив нитку суперечки, почав заговорюватися, плутатися в цитатах, а далі взагалі спробував ухилитися від питання. Але впертий раббі Нехемія не поспішав відстати від Шабтая.

Бесіда їхня тривала за однією версією — півдня, а за іншою — близько трьох діб з перервами на їжу та сон.

Шабтай вже не мав чим заперечити, а Коен все гнався за ним фортецею Абідос, вигукуючи: «Допоки