Орасіо Кірога - Казки Сельви

— Одну-єдину річ, бо ми маємо лише один спосіб, аби помститися... Наблизься, щоб нас не підслухали... Сама знаєш, для того, щоб скористатися своєю силою, ми, змії, неодмінно потребуємо точки опертя. Від цього залежить наше спасіння. Однак...

— Що?

Королівська Кобра знову пильно глянула на Хрестову Гадюку.

— Однак ти можеш померти...

— Сама?

— Е, ні! Хтось із них, з людей також помре...

— Це єдине, чого я прагну! Кажи далі!

— Наблизься ще... Ще трохи!

Вони гомоніли якийсь час так тихо, що Хрестова Гадюка мусила притиснутися до дротяної сітки. Аж раптом Кобра кинулася на Хрестову Гадюку й тричі її вкусила. Змії, що здаля спостерігали цю сцену, сполошилися:

— Дивіться! Вона її вбила! Зрадниця!

Тричі вражена в шию Хрестова Гадюка насилу поповзла геть. Втім невдовзі вона знерухоміла й безживно лежала, аж поки через три години її завважив співробітник Інституту, який зайшов до серпентарію. Чоловік підкинув гадюку ногою, наче мотузку, й глянув на її біле черево.

— Ти ба, сконала... Але чому? — Він схилився над гадю­кою, щоб краще роздивитися. Втім глядів недовго, бо одразу помітив на шиї знайомі сліди отруйних зубів.

— Хм! — мовив чоловік. — Поза сумнівом, це кобра. Онде вона — лежить, втупившись у мене, наче я теж якась гадюка... А я ж не раз казав директорові, що сітка повинна бути щільнішою. І ось маєш... Що ж, — проказав він, вхопивши гадюку за хвіст і перекинувши через цинкову загорожу, — однією менше!

Чоловік пішов до директора:

— Кобра вкусила гадюку, котру ми нещодавно помістили до серпентарію. Тож отрути з неї буде як кіт наплакав.

— Дуже шкода, — озвався директор. — Отрута потрібна нам негайно. Залишилася тільки одна ампула з сироват­кою... Гадюка сконала?

— Так, я викинув її за загорожу... Принести кобру?

— Авжеж, нічого не вдієш... Але з другою партією, за дві-три години.

Гадюка лежала розбита, знесилена. Відчувала присмак землі та крові. Де вона?

Густий туман, що стояв перед очима, поступово розвіявся, і Хрестова Гадюка почала розрізняти довколишні предмети. Вона побачила — й упізнала! — цинкову загорожу, а тоді зненацька пригадала все: чорного собаку, зашморг, гігантську азійську змію та її план битви, в якій їй, Хрестовій Гадюці, судилося важити життям. Тепер, коли спричинений отрутою параліч почав її відпускати, вона виразно все пригадала. А пригадавши, чітко усвідомила, щó мусить робити. Та чи встигне?

Спробувала була повзти, але марно: хоч як вигинала тіло, не могла зрушити з місця. Час спливав, і її тривога зростала.

— Я ж лише в якихось тридцяти метрах! — шепотіла сама до себе. — Дві, та ні — тільки одна хвилина життя, і я встигну!

Зробивши відчайдушне зусилля, вона поповзла до лабораторії.

Перетнула подвір’я й опинилася біля дверей у ту саму мить, коли співробітник тримав обома руками палицю з почепленою на ній Гамадріадою, а чоловік у темних окулярах намірився застромити їй у пащу якесь скельце. Його рука вже збиралася стиснути залози Королівської Кобри, а Хрестова Гадюка ще не переповзла через поріг.

— Не встигну! — розпачливо прошипіла вона. Й напруживши останні сили, метнулася вперед, вишкіривши білі зуби. Співробітник, відчувши на босій нозі укус змії, скрикнув і похитнувся. Цього було досить, щоб Королівська Кобра гойднулася й миттю обвилася довкола ніжки столу. Отримавши точку опертя, вона видерлася з рук співробітника й щосили встромила гострі зуби в зап’ясток лівої руки чоловіка в темних окулярах, поціливши тому просто у вену.

Готово! Почувши крик, обидві — Азійська Кобра та Гадю­ка — кинулися навтьоки, проте ніхто їх не переслідував.

— Точка опертя! — бурмотіла Кобра, тікаючи просто через поле. Саме її мені бракувало, але врешті-решт я її знайшла!

— Так, — згідливо озвалася Хрестова Гадюка; їй досі боліло все тіло, і вона насилу встигала за подругою. — Але вдруге я, мабуть, не ризикнула б...

Збори відбувалися в повному складі. Крім Каскавели та Водяної Кобри, тут були змії з роду Уруту — Золота Уруту, Маленька Уруту, Плямиста Жарарака на прізвисько Нойвід, Спесивиця та Списоголова Змія, а ще приповзла змія на ім’я Кораловий Аспід, яку Водяна Кобра вважала дурепою, а проте її укус — один із найболючіших. До того ж, ця змія вельми гожа, вкрита від голови до хвоста червоними та чорними кільцями.

А що змії, як