Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

Потім Хірісоф сказав: «Раніше, Ксенофонте, я знав тебе з чуток як афінця, а нині цілком схвалюю твої слова і діла. Для нас усіх було б краще, якби побільше людей думали б так, як ти. /46/ А тепер, — додав він, — не гаймося. Розійдімося усі, і там, де в цьому потреба, оберіть командирів, а потім зійдіться на середину табору і приведіть із собою обраних. Потім ми зберемо туди всіх солдатів. І нехай з’явиться також оповісник Толмід». /47/ І з цими словами він встав, щоб ніхто не барився і всі бралися до своїх справ. Відтак були вибрані командирами: замість Клеарха Тімасій-дарданець, замість Сократа Ксантікл-ахеєць, замість Агія Клеанор-орхоменець, замість Менона Філесій-ахеєць, замість Проксена Ксенофонт-афінець.

/1/ Було вже близько до світанку, коли закінчилися вибори, і командири, прийшовши на середину табора, вирішили розставити сторожові пости і скликати солдатів. Коли всі зібралися, то першим виступив Хірісоф-лакедемонець і сказав: /2/ «Воїни! Скрутно нам зараз, коли ми залишилися без стількох знаних стратегів, лохагів і солдатів, до того ж нещодавній наш спільник Аріей зі своїм військом зрадив нас. /3/ Попри це нам слід зарадити тяжкому становищу і, як личить мужнім воїнам, не впадати у відчай, а діяти заповзято, щоб здобути перемогу і врятуватися. Коли ж не поталанить, то, принаймні, помремо з гідністю і жодним чином не віддамося на поталу ворогам. Бо ж коли перетворимося на бранців, то нам — у мене така думка — доведеться спізнати тортури, які з ласки богів нехай випадуть нашим ворогам». /4/ Після нього виступив Клеанор-орхоменець і сказав: «Воїни, вам уже зрозуміло, що цар — порушник клятви і нечестивець, а Тіссаферн — віроломна людина. Він назвав себе сусідом Еллади і сказав, що дуже піклується про наш рятунок, сам поклявся у цьому і дав свою праву руку і сам же обманув нас, схопивши стратегів, причому він не мав совісті перед Зевсом Гостинним[133]: прийнявши Клеарха як гостя, він, одначе, обманув цих людей і потім повбивав їх. /5/ Зі свого боку, Аріей, якого ми хотіли посадити на престол царем і з яким обопільно клялися не зраджувати один одного, теж не побоявся богів і не зважив на мертвого Кіра: у той час як за його життя він користувався у нього найбільшою шаною, тепер, перейшовши на бік найлютіших його ворогів, він намагається чинити зло нам — друзям Кіра. /6/ І втім, нехай покарають їх боги за діла, а нам, свідкам цих подій, не слід вже більше піддаватися обманові, а зі зброєю в руках долати все і в усьому покладатися на богів».

/7/ Після цього виступив Ксенофонт, зодягнутий у найкращі бойові обладунки. Він вважав, що коли боги дарують перемогу, то доцільно здобувати її в розкішному вбранні, а якщо йому присуджена смерть, то людина, яка вважає себе гідною прекрасного одіяння, має у всій своїй красі зустріти смерть. Він почав свою промову таким чином: /8/ «Клеанор уже вів мову про порушення клятви варварами і їхнє віроломство, та й вам про це добре відомо. Якби ми усе ж прийняли рішення знову звернутися до них і, уклавши мирну угоду, просуватися далі, то, напевне, ми б впали у неймовірний відчай, бо ж ми бачили, що спізнали стратеги, які, довірившись клятвам, віддалися їм у руки. Але якщо ми маємо зі зброєю в руках відомстити їм за скоєне і надалі завжди прокладати шлях з боями, то з допомогою богів нас очікуватиме щасливе й успішне вороття».

/9/ У той час, як він говорив, хтось чхнув[134]. Почувши це, всі солдати в єдиному пориві прославили бога, і Ксенофонт сказав: «Воїни, у той час як ми вели мову про порятунок, з’явилося знамення Зевса-Рятівника, і тому я пропоную, як тільки ми увійдемо в дружню нам країну, з молитвами здійснити подячні жертвоприношення; водночас ми обіцяємо принести жертви й іншим богам, наскільки дозволять наші можливості. Хто, — сказав він, — з цим згоден, той нехай підніме руку». Всі підняли руки. Потім склали обітницю і проспівали пеан. Коли божі діла були таким чином доведені до кінця, Ксенофонт повів далі:

/10/ «Я щойно сказав, що можемо плекати великі і гарні надії на щасливе повернення. По-перше, ми твердо дотримувалися складених богам клятв, вороги ж учинили блюзнірство і порушили угоду всупереч клятвам. Тож зрозуміло, що боги, вважаймо, опиратимуться нашим ворогам і будуть нашими спільниками. А богам, зрештою, коли їм це угодно, до снаги обернути володарів на рабів, а рабів на панів. /11/ А ще нагадаю вам про ті небезпеки, у яких опинялися наші предки, аби ви, рівняючись на їхні звитяги, з ласки богів зараджували лихові і переборювали усі біди. Адже коли перси і їхні союзники ринули тьмою-тьмущою полчищ, намагаючись стерти з лиця землі Афіни, то афінці самі наважилися на опір і перемогли[135]». /12/ Тоді вони дали обітницю Артеміді принести їй у жертву стільки кіз, скільки ними вбито ворогів; але, як виявилося, такої кількості кіз не знайшлося, тому вони вирішили щороку приносити в жертву по 500 голів, і це жертвоприношення здійснюється і донині. /13/ Коли Ксеркс потім зібрав незліченне військо і пішов на Елладу[136], то й тоді наші