Ксенія Пєтухова - Легенда золотої кицьки

дурному радість», а потім побачила сон. Із кицькою. І всі слова пана Ларса стали досить-таки правдиві. Я їх зрозуміла повніше… У тому сні я бачила його минуле, бачила кохання і смерть. І бачила, як він страждав і вбив себе тим кинджалом…

— Знову сон з кицькою? — з недовірою перепитав я.

— Не знову, а вперше за багато місяців. І у тому сні я точно зрозуміла, що треба робити, аби не допустити біди. Я маю дістатися Сімеїзу.

— А про мене там у тебе у сні нічого не було?

Свята кивнула:

— Авжеж, було… Але я не можу тобі всього розповісти. Лише коли приїдемо у Сімеїз.

Хоч як я намагався витягти зі Святи правду про її «віщий» сон, дівчина не здавалась і наполегливо вмовляла мене дочекатись Сімеїзу.

Ночували ми просто неба недалеко від селища. Невеличка гора, з якої відкривався чудовий краєвид на бухту, стала нам зручною і затишною спальною кімнатою.

Впевнившись, що дівчина дрімає, я взяв пістолет, що його носив тепер із собою, і рушив до берега. Не знаю, що мною тоді керувало. Може, страхітлива нелюдська байдужість, що зараз закувала мою душу, а може — легенький наліт ненависті до життя, яке склалось для мене так невдало…

Я не жалів себе, не бідкався на долю. Мені просто хотілося підійти до межі суходолу й води, відчути на власних ступнях холодну морську вологу, що її всотав пісок, і вирішити нарешті для самого себе — чи хочу я продовжувати весь цей балаган під назвою Джон? Ян давно помер, а Джон все ще тягне лямку існування. Чи не час вже з цим покінчити?

Я стояв на прохолодному піску босими ногами. Піщинки лоскотали пальці. У правій руці я тримав пістолет. На диво морозне дуло торкнулося скроні.

Нарешті я відчув себе спокійно. Дивовижно, як давно це солодке тепле почуття не розливалось по моїх венах. Я навіть посміхнувся. Здавалось, що тепер усе в моїх руках у буквальному розумінні цього вислову. Один порух пальцем — і я обріжу нитку свого існування. Але варто мені прибрати пістолет і сховати його за пояс — і життя Джона продовжиться…

Чуєш, Джоне, у тебе є шанс. Хочеш жити?

Місяць заливав молоком горизонт. Я бачив його промені, що ніби крізь решітку, світили на пляж через сплетіння верховіть. Ніч чула кожну мою думку. Вона чекала разом зі мною, що ж відповість їй Джон?

— Хочу жити, — тихо мовив у середині мене хтось жалюгідний.

Я розсміявся і прибрав пістолет.

Потім я сів на пісок і почав роздивлятись зброю. От запобіжник. Треба його пересунути у правильне положення. Отак. Тепер шалена куля не вискочить із пістолета без мого відома…

— Гарна річ, — мовив я сам до себе.

Обмивши руки від піску у солоній воді, я закріпив зброю на поясі і вкрив її футболкою.

…Ранок почався з того, що Свята влізла у мій спальник і, заливаючись реготом, почала лоскотати. Я намагався захищатись і врешті-решт легко скрутив тендітну дівчину так, що вона не могла поворухнутись. Сказати чесно, я ледь не відчув оргазм від її зусиль вирватись. Але це білявку анітрохи не збентежило. Вона почала кусатися і дзвінко сміятись.

У моєї супутниці був на диво добрий настрій. Я несамохіть заразився її смішинкою і теж почав посміхатись. Від нічних переживань не лишилось і сліду.

Здається, я починав звикати до того хаосу, на який перетворилося моє життя. Тепер я навіть не намагався передбачити, що і де зустріне мене протягом дня.

Так було легше. Набагато легше. Існувало лише «зараз» і «тут», майбутнього не існувало, чи воно було настільки примарне, що я ладен був обміняти його на смачний сирник із найближчого кафетерію і банку коли, яку ми зі Святою розпили на двох по дорозі до автомобіля.

Дорога до Судака обіцяла стати досить важкою, адже у нас не лишилось грошей ні на що, окрім бензину для машини.

Свята не особливо хвилювалася через нестачу їжі:

— Моя фігура — це результат голодування і дієт, занять спортом і виснажливого тренування, — урочисто продекламувала дівчина.

Я скоса глянув на стрункий стан Святи і відмовив:

— Не може бути.

— Авжеж, не може. Я брешу. Це спеціально для рекламної кампанії, у якій ми з Ларсом планували взяти участь.

— Якщо чесно, я не розумію, нащо ти втекла…

— Я вже казала. Пан Ларс хотів володіти мною і розпоряджатися моїм часом, планами на майбутнє, усім моїм життям. Я до такого не готова… А потім був віщий сон, у якому я побачила, що Ларсику загрожує небезпека від його кинджалу.

— Теж мені причина тікати.

— Ну а в тебе яка причина?

Я прикусив язика. Менш за все мені потрібно було, аби Свята почала підозрювати, що зі мною не все гаразд. А дивлячись на мою бурхливу реакцію, яку я не встиг приховати, дівчина мусила здогадатись, що я дещо приховую.

— Чого мовчиш? Ти що, вбив когось?

Я продовжував вести авто по мальовничій дорозі, час від часу дивлячись на червону лінію, прокладену навігатором. Навколо нас величезними хвилями здіймалися гори та скелі, невеличкі приземисті дерева вкривали землю густим хутром, а вітер змушував листя тріпотіти, наче вся земля була живою твариною і рухалася, роблячи вдихи й видихи.

Свята легенько вдарила мене по коліну — вона не відчепиться, доки я не відповім…

Я не знав, як реагувати на її саркастичну посмішку. Єдине, що прийшло на думку — збрехати:

— Та ні, ти що… Мене покинула дівчина — та й усе.

Втім, Свята підозріло подивилась на мене, і я відчув її гострий погляд у себе на обличчі. Мої очі були прикуті до дороги. Я міг себе лише похвалити — почувши останні слова Святи, я відреагував так спокійно, що