Кемерон Докі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

Той скоріше гіпотетичний, аніж реальний дискомфорт, що міг виникнути з приїздом Люсіль до Холівелл Менор, повністю щез під кінець першого ж дня її перебування. Наступного ранку в сестер було таке відчуття, що Люсіль жила з ними завжди. Вона не тільки не заважала, а навпаки — усіляко намагалася допомогти. Інтуїтивно визначивши найуразливіший об’єкт у домі, який потребував постійної турботи, вона відразу заходилася піклуватися про Ваята, зосередивши на ньому майже всю свою увагу. Малий та бабця порозумілися так добре, що Пайпер дала Менді, няньці Ваята, кілька днів відгулів. Може, Люсіль і не палала бажанням прогулюватися з малим у парку, але це зовсім не означало, що вона збиралася з ним нудитися. Ще у перший день у Холівелл Менор вона встигла зробити декілька телефонних замовлень — і згодом полинув потік всіляких доставок, призначених здебільшого для Ваята. Тепер малюк був власником повної колекції DVD з творчістю австралійської групи «Вігглз», що спеціалізується на розважальних програмах для дітей, а також мультиків про паровозика Томаса. Після засвоєння Ваятом «Моцарта для малюків» Люсіль збиралася придбати для нього «Ейнштейна для малюків».

Але Ваят був не єдиним, хто мав зиск від щедрот Люсіль. Сестер вона теж балувала подарунками, в основному у вигляді харчів, що безперервно постачалися до будинку. Тут, як і з Ваятом, її підхід до справи був ґрунтовно обміркованим. Вона подбала, щоб кожна з сестер мала те, що їй було найбільше до вподоби — скажімо, якийсь конкретний сорт чаю чи кави. Дізнавшись про пристрасть Пейдж до гарячого шоколаду з пастилками, вона забезпечила їх досхочу.

Гарячий шоколад являв собою імпортовану з Франції примхливо-вигадливу суміш. Пастилки купувалися виключно домашнього, а не машинного виробництва. Люсіль буквально розбещувала їх своєю щедрістю.

— Цікаво, як вона відреагує, якщо ми запропонуємо їй породичатися і залишитися у нас жити? — уголос подумала Пейдж.

— Гарна ідея, — погодилась Фібі.

— Як ти гадаєш, може, не варто їй розповідати про те, ким ми насправді є? Нехай сприймає нас такими, як бачить, — правила далі Пейдж. — Бо нам важко буде все пояснити нашій колись втраченій і нещодавно щасливо знайденій родичці.

— Наприклад, чому Ваят — така здібна дитина, незважаючи на вік? — озвалася Фібі, до речі, впевнена, що малюк і без магічного спадку буде найталановитішою дитиною у світі.

— Між іншим, Люсіль і досі не познайомилася з Лео, — сказала Пейдж. — Будемо сподіватися, що він не телепортується до вітальні саме в той час, коли Люсіль та Ваят переглядатимуть диск із програмою групи «Вігглз».

— Ну що, відволіклися — і досить, — сказала Фібі. — А тепер повернімося до роботи.

— Не заперечую, — сказала Пейдж. — Ти маєш картинку?

— Маю, — підтвердила Фібі. — Розгорнімо мапу.

Зосереджено і серйозно сестри розгорнули на ліжку Пейдж мапу Сан-Франциско. Довго посперечавшись, вони вирішили поворожити на магічному кристалі.

Узагалі-то, найліпше з сестер вправлятися з магічним кристалом уміла Пайпер, але вона мала найменше вільного часу через роботу в нічному клубі. А Фібі й так вже урізала свій робочий графік у газеті. Від дня урочистого відкриття Будинку з фресками вона провела за своїм робочим столом у редакції дуже мало часу. Спочатку її начальниця воліла не звертати особливої уваги на таке прохолодне ставлення до роботи, особливо після того, як Фібі несподівано потоваришувала з Люсіль, але тепер вона почала вже виказувати певне занепокоєння.

Преса, радіо та телебачення й надалі приділяли багато уваги урочистостям з нагоди відкриття Будинку з фресками. Цьому, як не дивно, сприяв той факт, що Люсіль раптово знепритомніла. Те, що вона зомліла перед до того невідомим портретом Вільяма Ланкастера, не могло не додати інтересу до раніш опублікованих листів Ізабелли та Вільяма, які й досі визначали тематику колонки Фібі. Знову на робочому столі громадилася купа листів, які потребували її уважного ока. Звісно, вона могла домовитися, щоб ці листи привезли їй додому і спокійнісінько з ними попрацювати, але задля безпеки Люсіль сестри не хотіли зайвої присутності сторонніх у Холівелл Менор. Тому Фібі мала завтра з’явитися на роботі мало не вдосвіта.

Пейдж, яка працювала на кількох роботах з неповним робочим днем, домовилася зі своїми роботодавцями про двотижневу відпустку. Вона сподівалася, що до того часу їй та сестрам вдасться впоратися з цією проблемою, але ще й хотілося мати додатковий час, щоб краще приготуватися до зустрічі з Вільямом Ланкастером і знищити його злий дух раз і назавжди.

Уранці, коли Пейдж обдумувала, як діяти далі, її осяяла оригінальна ідея. Це осяяння прийшло швидко й несподівано і так само швидко й несподівано набуло реальних обрисів, що Пейдж навіть здалося: ось вона підведе очі — і побачить перед собою яскраву електричну лампочку, яка це осяяння їй дала.

Річ у тім, що вони чекали, поки Вільям зробить наступний крок, а це було те саме, що чекати, поки він сам заявиться до них додому. Але чекання не було стилем поведінки чаклунок. Зазвичай вони самі знаходили поганців і знищували їх.

Тож якщо Вільям Ланкастер не йшов до них, вони самі до нього прийдуть, бажано завчасно, щоб врятувати життя людини — чергової жертви його схибленої свідомості. Тому й вирішено було вдатися до магічного кристалу. Для посилення його ефективності Фібі з’їздила до Будинку з фресками і зробила цифрове фото повнорозмірного портрета Вільяма. Потім пішла до найближчої аптеки, де був принтер, і віддрукувала дві копії цього портрета, які Пейдж мала намір використати під час ворожіння над магічним кристалом. Звісно, ці знімки не могли дати такого сильного зв’язку, який забезпечила б якась річ, що належала Вільяму, але це було все, що вони мали, і це однозначно краще, аніж нічого взагалі.

Що у Пейдж виходило добре, так це імпровізація.

— Готова? — спитала Фібі.

— Завжди готова! — зіронізувала Пейдж, пригадавши скаутський девіз.

Вибираючи закляття, Пейдж зупинила свій вибір на найпростішому, побудованому на фундаментальних засадах буття. Основою цього закляття — які багатьох інших — були земля, повітря, вогонь і вода. Ці поняття мали особливо важливе значення для заклинань, що стосувалися матеріальних об’єктів і визначення їхнього місцезнаходження за допомогою магічного кристала.

Але Пейдж вирішила на цьому не зупинятися. Ворожіння з використанням магічного кристала давало чітку відповідь саме тоді, коли була якась річ особи, яку шукали. Але то була розкіш для Пейдж. Усе, що вона мала — це копії портрета Вільяма Ланкастера. Цей недолік вона збиралася компенсувати за рахунок звертання до сторін світу і до чотирьох стихій.

Умостившись на ліжку обличчям до мапи