Кемерон Докі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

Пайпер не любила затертих шаблонних фраз, але одна з них ніяк не йшла у неї з голови: «непохитний як скеля». Як тільки нагромаджена негативна енергія загрожувала вивести ситуацію з-під контролю, Джил швидко все «розрулював».

— Я не просила нагадати мені, щоб я надбавила тобі платню? — спитала Пайпер, відвівши погляд від Джила й оглядаючи зал, де людей набилося під зав’язку.

— Дуже рідко — кожні п’ятнадцять хвилин за останні два дні, — відповів Джил. — Не турбуйся. Я веду облік.

— Ні фіґа собі! — вирвалося у Пайпер. — Вибач, я хотіла сказати: «Оті добре!» Ситуація така химерна і напружена, що нічого не тримається в голові.

— Я тебе добре розумію, — сказав Джил і теж окинув поглядом клуб, щоби пересвідчитися, чи все гаразд. І поки що все було гаразд. — Але справи йдуть добре. А це вже не абищо, еге ж?

— Авжеж, — відповіла Пайпер. — Але біда в тому, що у мене на душі неспокійно, я відчуваю небезпеку.

— Я прекрасно розумію про що ти, — відразу погодився з нею Джил. — Наразі ми маємо справу з чимось типу веселощів засуджених до страти з бенкетом під час чуми. Але що поробиш! Така вже є людська натура! Її не змінити. Тому слід якомога вправніше ухилятися від ударів долі та намагатися дістати хоч якийсь зиск з ситуації.

— Цікава філософія, — зазначила Пайпер.

— Але бачу, що тобі вона не до вподоби, — відповів Джил.

— Я цього не сказала, — заперечила Пайпер. — Просто сама не знаю, як далеко може зайти нинішня ситуація. Чесно кажучи, філософія ухиляння від ударів долі ніколи мені не подобалася, хоча дійсно бувають часи, коли вона є доречною.

— Наприклад, зараз, — сказав Джил. Пайпер здалося, що навіть крізь галас, що панував у залі, вона почула спокійну й іронічну рішучість у його голосі.

— Наприклад, зараз, — погодилася вона. — Поки що. А взагалі-то… — вона замовкла і похитала головою, — узагалі-то такий підхід є для мене надто пасивним.

— Чи не хочеш ти, часом, сказати, що я розніжений невдаха? — іронічно поцікавився Джил.

Пайпер відчула, як у грудях швидко утворився клубочок сміху, готовий ось-ось вибухнути.

— Зовсім ні, — відповіла вона з приязною посмішкою. — Просто я гадаю, що коли плисти за течією, то можна дістатися тільки туди, куди вона тебе винесе. Іноді треба зробити вибір, чітко взяти якусь сторону, а потім твердо відстоювати свою позицію.

— У принципі я з тобою повністю згоден, — відповів Джил. Раптом Пайпер відчула на собі його вивчально-допитливий погляд, яким він хвилину тому прискіпливо оцінював ситуацію в клубі. — А я й не думав, що ти боєць, Пайпер.

— Зовнішність часто буває оманливою, — невимушено відповіла Пайпер, відчувши, як їхня розмова поступово починає торкатися небажаних тем. Хоч як би він їй не подобався і хоч як би високо вона не цінувала його роботу в клубі, їй зовсім не хотілося розмірковувати вголос — бозна з ким (можливо, із ним) їй випасть воювати.

— Тут я теж з тобою згоден, — зазначив Джил.

— Давай перевіримо, чи погодишся ти зі мною втретє, — запропонувала Пайпер. — Тобі, часом, не видно, що відбувається за столиком номер дванадцять?

Джил миттєво поринув у роботу і став придивлятися до двох груп відвідувачів, котрі явно не могли поділити вільний столик, розбираючись, хто з них підійшов до нього першим.

— Здається, перемога буде за хлопцем, що стоїть ліворуч, — зробила припущення Пайпер. — Хоча особисто я оштрафувала б його на кілька очок за те, що він начепив на себе оту жахливу краватку — вона йому зовсім не пасує.

Джил простогнав з удаваною огидою, зображаючи з себе обуреного естета.

— Що ж, мені тільки й залишається, що втішити переможеного, який, здається, на цілих п’ятдесят чи шістдесят фунтів важчий за мене. І чому це вайлуваті велетні так полюбляють заходити в наш клуб? Вимагаю додаткову надбавку за небезпечну роботу до тієї надбавки, яку ти так хотіла мені запропонувати.

— Уважай, що ти її вже маєш, — відповіла Пайпер. — Піду подивлюся, чи не можна десь організувати трохи вільного місця для ще одного столика. А тим часом ти пригости містера Велетня і його даму коштом клубу — для підсолодження гіркоти поразки — і дай особисту гарантію, що наступний вільний столик буде їхнім.

— Гаразд, але тільки якщо ти не вчитимеш, як мені слід виконувати свою роботу.

Пайпер не втрималася і розсміялась. Їй відверто подобався стиль поведінки Джила.

— І не думай, — заперечила вона. — Начальник тут я. І наказую тобі, як начальник, швидко піти до столика номер дванадцять, поки ті вояки не розпиляли його навпіл.

— І як я про це раніше не здогадався? — скрушно спитав Джил.

Весело посміхнувшись, Пайпер стала пробиратися до бару.

Розділ 15

— Ти гадаєш, це спрацює? — поцікавилася Пейдж.

— Неодмінно, — запевнила Фібі.

Стоячи по різні боки ліжка Пейдж, сестри похмуро дивилися одна на одну. Першою озвалася Фібі:

— Немає причин, чому б це не спрацювало, — сказала вона з ваганням у голосі.

— Ага, тільки чомусь досі мало що спрацьовувало взагалі, — похмуро заперечила Пейдж.

— Припини. Нам слід думати позитивно. Тим більше, що певного прогресу ми все ж таки досягли. Окрім того, вже мільйон разів перевірили обрані варіанти. Що ж ми — даремно старалися? Мені набридло сидіти і чекати з моря погоди, Пейдж. Я хочу діяти.

— Та хіба ж я проти? Останнім часом я вивчала купу новітніх прийомів. Чому б і цей не опанувати?

— От бачиш? — мовила Фібі. — Я ж казала тобі, що спрацює!

— Та невже! — іронічно пирхнула Пейдж.

Доброю новиною було те, що за останні кілька днів нових убивств не скоєно. Погана ж новина полягала в тому, що у всіх трьох сестер виникло таке відчуття, наче їх приєднали до живої ходячої бомби. Те, що ця бомба колись вибухне, під сумнів навіть не ставилося. Питання, скоріше, стояло у такій площині: коли вона вибухне, де і якою буде зона ураження. Оскільки з їхнім дослідженнями щодо відновлювальних заклинань виникли тимчасові проблеми, а Пайпер наразі була зайнята у клубі, Фібі з Пейдж виробили свій власний план дій.

— Люсіль і досі зайнята? — змінила тему Пейдж. Фібі кивнула.

— Вони внизу з Ваятом слухають «Моцарта для малюків».

— А у нас є «Моцарт для малюків»?

— Тепер є, — з посмішкою відповіла Фібі. — Люсіль його замовила, і його привезли сьогодні вдень. А разом із Моцартом — двомісячні запаси провізії та букети свіжих квітів майже для кожної кімнати в будинку. Не знаю, що думаєте ви з Пайпер, але особисто