Леся Українка - Том 5

я тямлю, що не мені, затоптаній ганчірці, гостей шляхетних пристоїть вітати.

Мій пан хотів собі пожартувати з рабині. Вдатний жарт!

(Сміється фальшивим сміхом.)

Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає.

(Не ждучи відповіді, подається йти.)

X у с а

Стій!

Сабіна спиняється.

Я... я ще подумаю про те, що ти казала.

Сабіна

Часу є доволі, тож Марція прибуде аж опівдні.

X у с а (дратуючись)

Я маю думати про се тепер?!

Сабіна

( спокійно)

Я маю Марцію вітати завтра?

X у с а

Ні, ти її сьогодні привітаєш!

Сабіна

Сьогодні ж має й думання скінчитись. X у с а

Ти вже мені розписуєш закони?

А знаєш ти, що я тобі закон?

Що я тебе скарати смертю можу за непокірність?

Сабіна (низенько вклоняється)

Панська воля й божа! Але рабиня мертва привітати гостей твоїх не зможе, і матрона не матиме належної пошани.

Ху с а

(дивиться пильно Сабіні в вічі, вона твердо видержув його погляд. Він відступає і, ходячи по світлиці, говорить

немов сам до себе.)

Ні, се нечувано... Якась рабиня...

Наложниця... непевного коліна...

Простачка родом...

С а б і н а

Ірод, наш тетрарх,— нехай йому господь продовжить віку! — походить від рабині, кажуть люди.

X у с а

Але його жона царської крові!

С а б і н а

Мій владар чей же у царі не важить?

X у с а (спиняється, зумівшись)

Ти розумієш те, що ти сказала?

С а б і н а

(з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя)

Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє.

X у с а (нишком, з острахом)

Єхидна самарійська!..

Увіходить раб.

Раб

Можний пане!

(Замовк.)

Ху с а

Раб

Там пані прибула...

X у с а

Хто? Марція?

(Заметушився.)

Раб

Ні...

X у с а Хто ж?

Раб

То... наша папі...

Дружина мого пана...

X у с а

Як?!.

Раб (падає на коліна)

Благаю!

Не покарай свого раба!

X у с а

(зміняє раптом гнівний тон на холодно-спокійний)

Устань.

Скажи, що жду її у цій світлиці.

(До Сабіни.)

Ти можеш відійти.

Раб і Сабіна виходять.

Увіходить Й о г а н н а, ще молода жінка, з слідами неабиякої вроди, але дочасно змарніла; убрана вбого, буйні коси, мідяного кольору з золотистими полисками, прикриті простим сільським покривалом. Вона спиняється у порога.

X у с а (непривітно)

То ти вернулась?

Й о г а н н а (тихо, покірно, але з захованням гідності)

Так, я вернулася.

X у с а

А де ж твій тесля? Йоганна Його розп’ято. Ти хіба не знаєш?

X у с а Ага, достукався!..

Пауза.

І ти так певна, що я тебе прийму?

Йоганна

Моя повинність — вернутися до тебе, а прийняти чи не прийняти жінку — сам ти зважиш.

X у с а

Як ти сьогодні дбаєш про повинність! Про що ж тоді ти дбала, як побігла за назаретським теслею?

Йоганна

Я, Хусо, повинності й тоді не забувала.

X у с а

Нівроку, бачу, стала жартівлива!

Сього давніш не знав я за тобою!

Йоганна

Вір чи не вір — я все тобі скажу: примусила мене повинність вища лишити дім мій і тебе.

Ху с а

Що плещеш?

Яка ж то в жінки є повинність вища, ніж вірність мужові?

Йоганна

Я не ламала

ніколи вірності.

Ти ще глузуєш?!

Ти думаєш, що я зовсім дурний?

Який же чоловік повірить жінці, що нібито вона ходила чесно, коли вона ганяла по світах за молодим іще і непоганим, проречистим, облесливим пророком? Адже се так? Для тебе ж він — пророк?

Йоганна Що він для мене — висловить несила.

X у с а (люто)

Безличниця!!

Йоганна

Ні, Хусо, не лютуй.

Я певна, що якби ти сам був з нами, ти мусив би...

X у с а

О, справді, дуже шкода, що не було мене там межи вами!

Йоганна

Я знаю, трудно вірити чесноті в зрадливім нашім світі, але там, в тім світі, звідки я тепер приходжу...

X у с а

То се ти з того світу прибула, як Самуїл-пророк? Моторна з тебе!

Йоганна (смутно і спокійно, хоч видимо ображена)

Даремне, Хусо, ти глузуєш з мене,— сього від тебе я не заробила.

X у с а

Не заробила?! Я тобі скажу, чого ти заробила! от чого:

прилюдно буть побитою камінням!

Ти перелюбниця!

Й о г а и н а

(складає руки на грудях і випростується одважно)

Каменувати мене ти можеш, та не маєш за що, бо я ніколи не жила так чисто, так чесно, навіть свято, як сей рік.

X у с а

Тиняючись по світу як повія?

Утікши, наче злодійка, з господи?

Й о г а н н а

Не бувши злодійкою, я могла б узяти з дому вдесятеро більше, ніж я взяла; та я не хтіла брати нічого, крім того, що залишилось у тебе з мого посагу.

X у с а

А, так?

То ти мені ще й очі вибиваєш своїм багатством?

Й о г а н н а

Хусо, я навчилась таку складати ціну всім багатствам, як пороху, що в нас попід ногами.

X у с а

Се хто ж тебе навчив? Отой пророк?

Йоганна мовчки потакує головою.

Проте ж він сам не жив по тій науці, бо підмовляв чужих жінок тікати не з голими руками.

Йоганна

Чоловіче!

До мене він і слова не промовив, щоб я пішла за ним!

Леся Українка з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Фото початку 90-х років.

Леся Українка з сестрою Ольгою та Оксаною Старицькою. Фото. 1896.

X у с а

Чого ж ти йшла?

Й о г а н н а

Я раз почула, як він говорив, іцо лиси нори мають, птахи — гнізда, йому ж нема де в світі прихилитись, ї я вже не могла в палатах жити, в добрі, в догоді,— я пішла за ним. Своїм достатком я йому служила і всій його громаді помагала, щоб міг він мати скрізь собі притулок, щоб голоду і холоду не знав, щоб мав гурток прихильних коло себе, мандруючи між людом непривітним. Було б і гріх покинути його!

То