Леся Українка - Том 5

ж вій мене зцілив, як я лежала на смертнім ложі!

X у с а

От, велике щастя! Нехай би ти була тоді сконала, ніж мала осоромити мене!

Йоганна (з глибокою певністю в голосі)

Я сорома нікому не придбала, ані тобі, ані самій собі.

X у с а

(подивившись пильно на неї)

Ну, добре,— він для тебе був пророком, чи там уже не знаю чим. А ти?

Чим ти була для нього?

Йоганна

Я — нічим.

X у с а

По-твоєму, і в се я мушу вірить, що так-таки нічого ти не мала за всі твої послуги?

Ні, Хузане, сього я ие кажу. Свою науку він уділяв усім, і нам, жінкам, не боронив стояти близько й слухать.

(Щиро.)

І чом ти не схотів піти до нього, як він людей навчав у Галілеї?

Він світ новий словами відкривав!

Світ правди, і добра, й любові, й волі,

Хузане, волі!

X у с а

От чого бракує вродливим жіночкам!

Й о г а н н а (охолонувши, стримано)

Не тої волі, що ти гадаєш. Він нам говорив про царство боже, де просвітлі люди уже не женяться й не віддаються, де кожна жінка нічия.

X у с а ( з’їдливо)

А спільна?

Йоганна поглядом проймаючого докору дивиться мовчки на Хусу, гак що той сп’ятився.

Йоганна (після мовчання)

Хузане, дай мені розлучний лист.

X у с а

(хоче якось завернути далеко зайшлу розмову)

То ти за сим прийшла?

Йоганна

Ні, не за сим.

Верталась я додому, до дружини, несла я щиру сповідь, без облуди,

я думала: «Повірить! зрозуміє!»

А ти для мене маєш тільки глум, зневагу, неймовірність... Я прошу розлучного листа.

X у с а

Сього, либонь, ти теж навчилася в свого пророка, що жінка має право вимагати розлучного листа за леда-слово?

Йоганна (хапається за голову, мов ударена спогадом)

Як я могла забути?!. Тож Учитель наказував повік не розлучатись, хіба що зрада станеться...

X у с а

От, бачиш!

Ти, значить, зрадила мене, що хочеш розлуку брати? Ти сама признала свою провину!

Йоганна (схиляється перед ним)

Ні, мій мужу й пане, прошу тебе, забудь мені те слово,— з твоєї волі я повік не вийду.

X у с а ( глузливо)

Хіба що знову з’явиться пророк?

Йоганна ( лагідно )

Тоді вже ми за ним обоє підем, бо царство боже на землі настане, як вій удруге прийде.

Й о г а н н а

( смутно)

Не знаю, чи діжду жива... казали багато наших, іцо до них приходив...

І в Галілею кликав... Я верталась в надії, що його хоч раз побачу, ходила всюди по його слідах... і не побачила...

X у с а

Тоді згадала, що є ще тута десь твій чоловік, то час уже йому на шию сісти, проциндривши весь посаг свій?

Й о г а н н а

ХузанеП

X у с а

А се ще що за норови? Вгамуйся і рада будь, що не тягну тебе на суд за марнотратство і перелюб, а покриваю все для честі дому!

І ти повинна честі тій служити, як накажу тобі.

Й о г а н н а (пригноблена)

Покірна буду.

X у с а

Так от: доволі теревені править, іди, передягнись, бо гості будуть: з жоною Публій. Поспішай, бо хутко прибути можуть.

Й о г а н н а

Може б, ти дозволив мені до них сьогодні не виходить?

X у с а (владно)

Ні в якім разі! Маєш їх вітати якиайгречніше. Швидше йди вдягайся, а то ще так тебе й застануть в рам’ї.

Й о г а н н а Я маю тільки сю одну одежу.

X у с а

Туди до лиха! От ще біснувата!..

(Плеще в долоні.)

Увіходять раб.

Поклич Сабіну!

Ледве раб виходить за двері, С а б і н а з’являється.

X у с а (до неї)

Звідки ти прийшла?

С а б і и а В десятій хаті я крутила жорна.

X у с а

(суворо глянувши на неї)

Іди і зараз принеси для пані свою одежу, тільки щонайкращу.

С а б і н а

Я кращої не маю над оту, що владар мій своїй рабині, справив, але вона пристала б і цариці, бо владар сам замовив тії шати, поїхавши навмисне до Сідона, а владар знається на речах.

Йоганна

Хусо,

чи правда се?

Авжеж, убрання гарне.

А втім, сама побачиш.

(До Сабіни.)

Принеси.

Сабіна виходить.

Й о г а н н а

Не про красу одежі я питала,— ти ж розумієш, Хусо.

X у с а

Я не хочу нічого розуміти, а тобі мене допитуватись не пристало.

Ти одіж продала, для кого хтіла, а я купив, кому хотів. Тепер же повинна б ти мені ще й бути вдячна, бо маєш в чому вийти до гостей,— вони ж не знатимуть, що то з рабині. Прикраси в тебе є?

Й о г а н н а

Нема нічого.

X у с а

То йди до матері та попроси у неї перли, діадему, персні, заушниці, обручки й пояс. Чуєш? -Чому ж не йдеш?

Й о г а н н а ( благаючи)

Хузане, не примушуй

мене покрас у матері просити!

X у с а

А в кого ж їх просити? Може, бігти десь по сусідах позичати? Зараз іди до матері!

Йоганна йде, як на муку.

С а б і н а (приносить одежу)

Ось, пане, одіж.

(Хоче йти.)

X У с а

Стривай, поможеш пані зачесатись по-римському.

С а б і н а

Нехай звелить мій пан мені крутити жорна, кіз доїти, носити воду,— все те буде легше, аніж прислужницею бути в пані.

X у с а

Чого ж се так? Хіба вона лиха?

С а б і н а Господь не допустив.

X у с а

То й пе видумуй.

Я не на те учу рабинь по-римськи, щоб потім їх скотарками робити.

(Підходить, бере її за підборіддя і підводить їй похилене обличчя вгору.)

Се ти лиха за одіж? Не журися!

Я кращу справлю!

(Пригортає її.)

С а б і и а

(злегка пручається, поглядаючи на двері)

Шкода втрати, пане, бо є кому тепер гостей вітати і без твоєї слугівниці.

X у с а ( усміхається)

От що!

Ба з того вже тепер ніхто