Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Ма'р’яна (обніма її). Як весело нам буде, сестро, вмісті.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Та сама хата.

ЯВА І

Михайлоінаймит.

Наймит. Єй-богу, я сам бачив і чув.

Михайло. Як же це було?

Н а й м и т. А так: Палажка пішли за медом, а вони остались удвох. А Палажка взяли мед в одну руку, а в другій хліб несли, та й позвали мене одчинить двері. Я одчинив, і бачив, і чув, що іменно цілувались Данило з Мар’яною, і у цю неділю весілля у нас буде.

Михайло. Виходить, погуляєм на весіллі. Ну, біжи ж до жида й скажи йому, що я жду його.

Наймит виходить.

ЯВА II

Михайло (сам). Що це зо мною робиться? Ніколи й не думав, щоб справді жениться на Мар’яні, а тепер так погано на душі, наче хто одняв у ме;не великий бариш. Та й не бісової пари тобі дівка, як піддурила мене! І ластиться, й губу копилить, як до кого забалакаю, наче справді закохана... Я, дурний, радію собі, що така красива дівка біля мене в’ється, і думкою вже налигав її без шлюбу, а вона тим часом догадалась: найшла дурніщого і вже скрутила! От зілля! Виходить, наскочила коса на камень! Ні, братіку, стривай! Мар’яна не для тебе! Такої жінки мені треба — вона поможе погнуздать усіх жидів, коли мене вже провела!..

ЯВА III Наймит входить.

Михайло. Чого ти хутко так вернувся? Мабуть, скажеш: нема жида, а сам, вражий син, і не ходив?

Наймит. Ну вже, господи! Ніколи нікому не вірите,— і не думаю обманювать. Жид іде сам сюди — вже на греблі, я його побачив та й вернувся.

Михайло. Ну, гаразд! Ти у мене права рукаї Слухай, Захарку, піди до Мар’яни й скажи їй на самоті, та не перебреши гляди: Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть. Чуєш?

Наймит. Чую.

Михайло. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?

Наймит. Увечері... міцні... Михайло... стривайте...

Михайло. Дурень!

Наймит. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть...

Михайло. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш — вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло — куплю гарну шапку й червоний пояс. Чув?

Наймит. Чув.

Михайло. Ну, гайда!

Наймит. Купіть на неділю шапку й пояс, щоб на весілля можна було надіть.

Михайло. Добре.

Надворі собаки сердито гавкають, а жид кричить: «Гвулт, гвулт!»

Мабуть, Лейбу собаки тягають! Біжи мерщій, оборони.

Наймит одчиня двері, а Лей ба прожогом вскакує, і, обернувшись до дверей, махає перед собою ярмулкою і дрига ногами, ніби від собак одбивається. Довгополий сюртук на ньому ззаду від проріхи до самого коміра розірваний. Наймит і Михайло сміються.

ЯВА IV

Лейб а, Михайло і наймит. Наймит регоче, виходячи.

Лей ба. Чого ти смієшся, свиня? Гарні смішки! Подивіться! (Показує спину.) Новий ластиковий сертук! (За-хльобується.) Я думав, вони мене з’їдять.

Михайло (насилу здержує сміх). От іродові собаки. Ти, мабуть, утікав від них?

Лей ба. Утікав!.. Ви б не втікали? Жвесно, утікав, а то вони умєсто сертука меня б надвоє перервалі! Хорошево бил би' гендель! Я такіх собак ще не видав — настоящі звері... Я собі відмахуюсь ярмулкою, вони без вніманія лєзуть под ногами; я пустілся утікать, што єсть духу, вони схватілі меня за поли... Тольки услишіл: дир-р-р... Ой!.. Пропал новий сертук.

Михайло. Воно не по цілому попоролось, можна зашить.

Л е й б а. Ай вей мір!18 З мєня уся душа вискочила! Так серце штучиться, наче хто в ступкє перец товче... Ох!

Михайло. Сядь, заспокойся.

Л е й б а. Ох!.. А как теперечка через деревня йтіть? Од-ново шкандал! Ох! (Сіда.)

Михайло. Ну, як же наше діло: береш щинки чи ні?

Л е й б а. Отчего не взять — возьму, только ви дорого хочітє. Нехай буде ровно двєсті.

Михайло. Я тобі вчора посліднє слово сказав — двісті п’ятдесят.

Л е й б а. І для чого вам стілько грошей? Ви заробляєте, а Данило роздає п’яницям.

Михайло. Тепер не буде роздавать.

Л е й б а. Як не буде? Учора у Янкеля поручителем за Федора підписався на векселі.

Михайло. О?!

Л е й б а. Пабєй меня бог, правда.

Михайло. То чорта ж пухлого буде бачить Янкель ті гроші; хіба Хведір заплате.

Лейба. Ну, пущай сібє! Уступіте мінє, Михайло Кале-никович, єй, невигодно!

М и х а й л о. Як невигодно, то не бери,— хіба я тебе силую?

Л е й б а. А чим будеш хліб зароблять? Ох! Уступіте!..

Михайло. Ні з місця! Мені хоч завтра Гершко дасть ці гроші, він ще вчора просив!

Л е й б а. Крутой ви чалавєк!.. Нєчєго дєлать, нехай буде по-вашому. Дай боже заробить. (Вийма гроші.)

Михайло. Заробиш: там п’яниця на п’яниці!

Л е й б а. Ох... Там трезвость заводиться; хотят приговор зробить — водку не пить.

Михайло. Е, знаєш, як кажуть: «Зарікалась...»

Лей б а (сміється). Та не видержала? Дай бог, штоб з етого приговору нічого не вийшло. Нате завдаток сто рублей, а решту — як усе буде готово.

Михайло. Добре.

Л е й б а. Я сьогодня поєду на мєсто, роздивлюсь ще раз, може, там прийдеться заплатить, щоб трезвость не заводили... Проводіте мєня, бо я тепер боюся за собак. Ви не шмєй-тесь, єй-богу, можна вмереть од страха, поки шіні перейдеш! Проведіте мєня на дворє, бо, може, там в шінях сидить ета сєрая большущая собака...

Михайло (сміється). Іди, іди...

Лей б а (держить ззаду розірвані поли). Ви шмієтесь, а у меня знову серце колотиться.

Михайло (хвата Л'ейбу за ногу). Гав, гав, гав.

Л е й б а (кричить). Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!..

Михайло (сміється). Ну й не стидно тобі так бояться? Де ж би тут собака взявся?

Л е й б а. А чорт єво знає, може, вона под столом сідє-ла?.. Михайло Каленикович! Оставте шутки, не лякайте мене,

сделайте милость, а то, єй-богу, зо мною будет чего-нібудь похуже.

М и х а й л о. Ну тебе, не буду! (Іде вперед, за нього держиться Лейба ззаду.)

Вийшли. Згодом М и х а й л о вертається.

ЯВА V

Михайло (один). Ну та й насмішив же бісової пари жид! І то