Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Кале ник. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...

Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип’ємо на дорогу. (На-лива.)

Кале ник. То підвезете й мене до попа. (Пішов.)

ЯВА VIII

Аблакат і М и х а й л о, самі.

Михайло (озирається). Голова! Спасибі...

П’ють.

Діло почалось добре!

Аблакат. Чого, ж ти зараз не вчепився, коли клює*?

Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуеш, як я спитаю. На задаток.

Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.

Михайло. Як?

Аблакат. Та так: спасибі — мало!

Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!

Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.

Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип’ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.

Аблакат. А роздувать вже будеш ти?

П’ють.

Михайло. Щоб не потухло, те, що вже розжеврілось.

Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!

Михайло. Помагай тілько! Ходім!

Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар’яна, а потім П а л а ж к а. Побачивши їх, Михайло остається.

ЯВА IX

Мар’яна, Палажка і Михайло.

Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.

Мар’яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?

Михайло. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.

Мар’яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роз-зяве.

Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Па-лажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.

Палажка збирає з столу і виносе.

Чого ти, Мар’яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?

Мар’яна. Співай кому іншому лазаря! 4 Що то за звір? Ти мене щитаеш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.

Михайло. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.

Мар’яна. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.

Михайло (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.

Мар’яна. Авжеж, не підступай, бо опечешся!

Михайло (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!

Мар’яна (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.

Михайло. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?

Мар’яна. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш — рада буду!

Михайло. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар’яно.

Мар’яна. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.

М и х а й л о.'Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!

Голос знадвору: «Михайле! А йди-бо, коні не стоять».

Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)

П а л а ж к а увійшла.

Мар’яна (одпиха). Одчепись!

Михайло (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)

ЯВА X Мар’яна і П а л а ж к а.

П а л а ж к а. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?

Мар’яна. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.

Палажка. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?

Мар’яна. Сказала, що він дурний.

Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.

Мар’яна. Хіба такий?

Палажка. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попошту-вать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)

ЯВА XI Мар’яна одна.

Мар’яна. Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене... А тим часом я боюся, щоб не довідався Данило... От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!

ЯВА XII Входить Данило.

Данило (ще на порозі). О! Й Мар’яна тут;

Мар’яна. Чого ж ти так перелякався?

Данило. Зрадів, скажи скоріще.

Мар’яна. Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.

Данило. А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене. Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом...

Мар’яна. Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!

Данило. А мене острах взяв, і я подумав, що ти мене не любиш вже...

Мар’яна. Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам... Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько раз і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім’я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка5 не настане!

Данило. Я перший раз це чую!.. Лукаві люде!.. Не сумуй же, моє серце! Бачить бог, як вірно я тебе люблю, й не цопустю, щоб злії язики потішалися над нами... Старостів пришлю... І в ту неділю — весілля безпременно!

Мар’яна (обніма його). Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду... (Зі-тще.) Та й не видержала, бачиш, прийшла! (Обніма й цілує його.)

ЯВА XIII

Двері одчиня наймит. Палажка несе в одній руці мед, а в другій хліб.

Палажка. Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба! Данило (держить Мар’яну за руку). Не треба!! Усі перекази — брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар’яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпременно!