Олександр Мелентійович Волков - Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

— Буде виконано, ваша величносте!

Фрейліни зникли, і незабаром біля королеви почали збиратися маленькі, середні і великі старі миші. Одну з них, дуже старезну, три правнуки привезли на листку фікуса, вона лежала на спині й безпорадно дриґала лапками у повітрі.

Почувши наказ королеви, миші розбіглись навсібіч, лише стареньку попросили лежати на місці.

— Вам, бабусю, потрібен спокій, — сказала їй королева, — ви багато попрацювали на своєму віку.

— О, я таки чимало потрудилася, — прошамкала старенька беззубим ротом. — Скільки я погризла великих смачних сирів і товстих жирних ковбас! Скільки кішок обдурила я за свій вік, скільки мишенят вивела у затишній нірці…

Стара миша закрила очі і поринула у блаженну дрімоту.

— Люба сестро, — мовила дівчинці королева мишей, — ви дуже мудро вирішили скористатися підземним ходом, але й там на вас може чатувати небезпека.

— З чудовиськами, які там завелись? — запитала Еллі.

— Про них я нічого не знаю, але в тих місцях під землею лежить країна рудокопів.

— Підземна країна рудокопів? — здивувалась Еллі. — Чи можливе таке?

— У Чарівній країні все можливе, — відповіла Раміна.

— Вони дуже злі? — тремтячим голосом запитала дівчинка.

— Як сказати… Підземні рудокопи нікого не чіпають, але вони не терплять, коли хтось втручається у їхні справи. Навіть із тими, хто намагається підгледіти їхнє життя, вони поводяться дуже суворо. І якщо вам доведеться зустрітися з підземними рудокопами, будьте обережні й намагайтесь не розгнівати їх.

— А чому їх називають рудокопами?

— Бачиш, вони там у себе добувають усілякі руди і виплавляють з них метали. І не лише металами багата їхня країна, є там багато і смарагдів.

— У них теж є Смарагдове місто?

— Ні. Смарагди і метали вони обмінюють у верхніх жителів на зерно, на фрукти й овочі та інші харчі. Це у них Гудвін придбав смарагди; вони коштували йому недешево, однак він не зважав на витрати, коли будував чудове місто.

— Отже, рудокопи іноді виходять на поверхню?

— Їхні очі не витримують денного світла, і обмін відбувається нічної пори, поблизу входу у їхню країну.

Еллі хотіла ще запитати у Раміни про життя рудокопів, та в цей час почали повертатись з розвідки миші. Вони дуже зніяковіли, і коли зібралися всі, з'ясувалося, що жодна з них не знайшла ніде навіть натяку на підземний хід.

— Мені соромно за вас, миші! — з обуренням сказала королева. — Невже ваша повелителька сама повинна йти на пошуки?

— О ні, ні, — хором запискотіли миші, — ми знову підемо у розвідку, і тоді…

— Зачекайте, дітки, — сказала стара миша. — Коли я була молода, то бачила на сході за п'ятнадцять тисяч кроків звідси у стіні зарослого провалля якийсь отвір. Чи не це ви шукаєте?

— О, напевно, це воно! — радісно вигукнула Еллі. — Спасибі, бабусю!

Королева-миша знову сповнилася гідності і сказала:

— Йдіть у тому напрямку, люба сестро. Та коли виявиться, що це не той хід, покличте мене, і я знову з'явлюсь перед вами.

Всі миші миттю щезли, на превелике розчарування Тотошка. який мріяв кинутися у цю велетенську зграю й наробити у ній переполоху.

Песик збігав у розвідку, переконався, що поблизу немає ворогів, і компанія рушила на схід.

Коли було пройдено, за розрахунками, п'ятнадцять тисяч мишачих кроків, подорожні побачили провалля і в ньому справді віднайшли напівзруйнований отвір, з якого потягло вогкістю і цвіллю.

— Звичайно, це воно! — вигукнула Еллі.

Тотошко принюхався і з тривогою сказав:

— Мені не подобаються запахи, що йдуть звідти.

Лев став своїми могутніми лапами розчищати вхід. А моряк тим часом зрубав смоляну сосонку і наколов із неї два десятки скіпок.

Мандрівники обережно ступили у підземелля.

Першим ішов Лев (ворона сиділа у нього на голові), за ним Еллі з Тотошком, а замикав процесію моряк, тримаючи над головою запалену скіпку.

У сирому і похмурому підземному ході, напевно, ніхто не бував уже десятки років. Товсті кріплення, що підтримували стелю і стіни, позеленіли від часу й поросли мохом. У вибоїнах на земляній долівці стояли калюжі води, у яких ворушились огидні слизняки. Лев на спині перевозив через ці калюжі Еллі.

Повітря ставало все задушливіше: хід вів униз. Він став понижуватися дуже круто, з'явилися вирубані сходини.

Раптом перед подорожніми відкрилась величезна печера з кам'яними стінами і стелею. Вона була така велика, що протилежний її край губився у темряві. Еллі злякано притислась до Лева.

— Як тут порожньо й страшно… — прошепотіла вона.

Ворона полетіла вперед.

Чарлі Блек запалив ще одну скіпку і подав її Еллі. Вийшовши наперед, він став поволі посуватись, пробуючи долівку ціпком.

Подорожні вже пройшли близько тисячі кроків, поминули входи до кількох бокових гротів, як раптом назустріч їм кинулась з зойком Кагги-Карр.

— Тут страхітливе чудовисько!

При світлі скіпок стало видно, що з темного отвору у стіні печери вилазить якийсь величезний невідомий звір.

У нього був товстенний круглий тулуб, вкритий густою білою шерстю, і шість коротких лап з довгими пазурами. Голова чудовиська, кругла і велика, сиділа на короткій шиї, і в широко роззявленій пащі було видно безліч коротких гострих зубів.

— Ой, Шестилапий! — злякано скрикнула Еллі, задкуючи.

Найжахливіші у Шестилапого були його величезні круглі білі очі, в яких відбивалось червоне світло скіпок. Мабуть, ті очі, звиклі до темряви, були засліплені несподіваним вогнем, бо звір змушений був принюхуватися, роздимаючи свої великі ніздрі. Незнайомий запах живих істот дратував його, і він видав низький, хрипкий рик. На той рик Сміливий Лев відповів громоподібним ревінням, луна якого покотилась під склепінням печери.

— Пропустіть мене! — рикнув Лев. — Я йому обірву зайві лапи.

Він стрибнув уперед і з усієї сили вдарив грудьми Шестилапого у бік. Намір у Лева був рішучий — збити ворога з ніг і пазурами перервати йому горло. Та звір стояв на своїх шістьох коротких товстих лапах непохитно, мов скеля. Лев покотився на долівку, ударившись об чудовисько, а Шестилапий з несподіваною спритністю для його масивної туші хапнув Лева зубами за плече.

Лев зрозумів, що має справу з дуже небезпечним супротивником, і змінив свою тактику. Він закружляв навколо Шестилапого, намагаючись зайти з тилу. Та звір, керуючись чи то чуттям, чи то гострим слухом, весь час виставляв голову в бік Лева.

Чарлі гарячково міркував, чим можна допомогти Левові. Він згадав про ласо, що було у нього в рюкзаку, і протяг свою скіпку Еллі:

— Присвіти, дитинко!

І дивна річ! Досі Еллі тремтіла від страху, та тільки-но їй доручили відповідальну справу, страх відразу щез. Тепер дівчинка думала лише про