Джордж Мартін - Таємничий лицар

підозріливо понюхав її, тоді витяг кинджала і почав краяти на шматки. Свої заперечення Дунк проковтнув.

— Амброз Маслоплав, так би мовити, ніколи не вирізнявся рішучістю, — мовив пан Майнард, зібгав три смуги шовку і вкинув їх у вино. — Він сумнівався в успіху заколоту з самого початку. Ще коли дізнався, що хлопець не має меча. Цього ж ранку зникло ще й драконяче яйце, а з ним і залишки його хоробрості.

— Пан Глендон не крав яйце, — мовив Дунк. — Він протягом дня не залишав двору. Бився сам або дивився на інші герці.

— Та все одно Пик знайде яйце саме у його саквах.

Вино закипіло. Бросквин натяг шкіряну рукавицю і мовив:

— Спробуйте не кричати.

Тоді витяг смугу шовку з киплячого вина і заходився промивати рану.

Дунк не кричав. Він скреготав зубами, вкусив собі язика і гатив кулаком по стегні так, що напевне лишив синці, але не кричав. З решти сорочки пан Майнард зробив тугу перев’язку на руку.

— Ну, як воно? — запитав Майнард Бросквин, коли закінчив.

— Паскудно. — Дунка аж пересмикнуло. — То де Яйк?

— Я ж казав, де. Разом із богами.

Дунк сягнув здоровою рукою і вхопив Бросквина за горло.

— Ану кажіть ясніше! Обридли мені натяки та миги. Кажіть негайно, де знайти хлопця, бо зламаю шию до дідька, друг ви мені чи ворог!

— У септі. Але перш ніж туди піти, раджу озброїтися. — Пан Майнард посміхнувся. — Сподіваюся, хоч цей натяк ви зрозуміли?

XVII

Першу зупинку він зробив коло шатра пана Утора Підлистка.

Ковзнувши всередину, Дунк побачив зброєносця Віла, який прав хазяйськє спіднє, схилившись над балійкою.

— Знову ви? Пан Утор на учті. Чого вам треба?

— Мого меча та щита.

— Ви принесли викуп?

— Ні.

— То чого я маю їх віддавати?

— Бо я їх потребую.

— А мені до того що?

— А ось що: спробуєш мені завадити — придушу.

Віл розкрив рота і хапнув повітря.

— Онде… у кутку лежать.

XVIII

Перед замковим септом Дунк на хвильку зупинився. «Хоч би боги зглянулися, і я не спізнився.» Пояс із мечем висів на звичному місці, туго затягнутий навколо стану. До пораненої руки він сяк-так припасував щита з шибеницею. Від його ваги Дунка з кожним кроком пересмикувало, і він боявся, що заволає з болю, якщо хтось бодай торкнеться щита мечем або списом.

Повагавшись, він штовхнув двері септу здоровою рукою. Всередині його зустріли тиша і пітьма, яку розганяли тільки свічки на вівтарях Семи. Перед Воїном горіло їх найбільше, що й не диво для турніру: багато лицарів приходили сюди молитися про силу та мужність перед герцями. Вівтар Морока тонув у тінях; на ньому горіла лише одна свічка. Перед Матір’ю та Батьком горіло з десяток; перед Ковалем та Дівою трохи менше. А перед яскравою лампадою Стариці стояв на колінах князь Амброз Маслоплав зі схиленою головою та мовчазним проханням дарувати йому мудрості.

Він був не один. Щойно Дунк рушив у князів бік, як його перестріли двоє стражників з суворими обличчями під шоломцями. Обидва мали на собі кольчуги та вапенроки з біло-зелено-жовтими хвилями дому Маслоплав.

— Стійте, пане! — мовив один. — Вам тут нема чого робити.

— Ще й як є! Я ж казав, що він мене знайде.

Голос був Яйків. Коли він виступив з тіней під образом Батька, виблискуючи поголеною головою у світлі свічок, Дунк мало не кинувся до нього, аби заволати з радості, схопити на руки і розчавити в обіймах. Але щось у голосі Яйка примусило його завагатися. «Він радше гнівається, ніж боїться. Он який суворий — вперше таким бачу. А Маслоплав стоїть на колінах. Щось тут дивне робиться.»

Князь Маслоплав скочив на ноги. Навіть у темнавому світлі свічок було видно, який він блідий та спітнілий.

— Пропустіть! — наказав він стражникам, а коли вони розступилися, майнув Дункові підійти ближче. — Я не кривдив хлопчика. Я добре знав його батька, коли служив Правицею Короля. Принц Маекар має знати, що я не бажав, аби так сталося!

— Дізнається, — пообіцяв Дунк.

«Аби ж самому спершу взнати, що тут відбувається.»

— Пик! Це він усе затіяв, Седмицею присягаюся. — Князь Маслоплав поклав одну руку на вівтар. — Хай поб’ють мене боги на цьому самому місці, якщо брешу! Це він наказував мені, кого запросити, а кого — ні. А сам притяг сюди свого молодого самозванця. Я не хотів ніякої зради, ви маєте мені вірити. Том Гедль, от хто мене змусив, я правду кажу! Це мій зять, він одружений з моєю старшою дочкою. Але я його не захищатиму, бо він зрадник!

— Він ваш поборник, ваш спис і щит, — холодно мовив Яйк. — Якщо він бере участь у заколоті, то й ви теж.

«Мовчи!» — трохи не заволав на весь голос Дунк. — «Твій довгий язик покладе нас у могилу!»

Але Маслоплав, здавалося, тільки налякався ще більше.

— Паночку добрий, ви все не так зрозуміли! Гедль очолює мою дружину, всю замкову варту…

— Але ж мають бути серед неї вірні вам стражники, — зауважив Яйк.

— Ось вони тут, — відповів пан Маслоплав. — Є ще декілька. Визнаю, я злегковажив, але ніколи не зраджував! Ми з Фреєм від самого початку сумнівалися у самозванцеві князя Пика. В нього ж немає меча! Якби він був сином свого батька, Лихий Булат віддав би йому Чорножар. Та й усі ті балачки про дракона… божевілля, суцільне божевілля і жахлива дурня!

Його вельможність витер піт з лоба рукавом.

— А тепер ще й яйце вкрали. Те саме драконяче яйце, яке мій дід отримав від короля як нагороду за вірну службу. Воно ще вранці було на місці, коли я прокинувся. Варта клянеться, що ніхто не входив до опочивальні й не виходив з неї. Може, князь Пик їх підкупив, цього я не скажу напевне, але яйце зникло. А воно ж їм потрібне, інакше…

«Інакше дракон налупиться деінде» — подумав Дунк. Якби на Вестеросі з’явився живий дракон, пани та хлопи ринули б натовпом під прапори того принца, який прибере дракона до рук.

— Пане, — мовив Дунк, — чи можна… мого зброєносця на кілька слів, якщо ваша ласка?

— Як забажаєте, пане.

Князь Маслоплав повернувся на коліна для молитви. Дунк