Юрій Павлович Винничук - Аптекар

померти, що вони вже нічого нового не скажуть, але судді і війт вважали інакше, для них картина була ще не зовсім зрозуміла, не ясно, хто кого спокусив на контакти з дияволом.

— Яка різниця? — дивувався я. — Адже кінець мають однаковий — обох спалять.

— Е-е, ні, різниця є, — махав пальцем суддя Зількевич, — суд Божий! Там, — він тицьнув пальцем у стелю, — мають знати, хто більший грішник.

— О, то ви ще більший богохульник, коли сумніваєтеся в тому, що ТАМ знають про все достеменніше, аніж ми всі разом узяті, — підловив його я.

Суддя зблиснув гнівом, але підшкірний пронизливий страх і його пойняв, він замахав руками, мовби відганяв комарів, і заторохтів, бризкаючи слиною:

— Нє-нє-нє! Не треба мене ловити на слові! Я не те мав на увазі. Я мав на увазі прийдешні покоління. Вони мусять мати повну картину злочинства.

Обидві молодиці і справді плуталися і свідчили одна на одну.

— Уже буде рік, як мене Софія Будельська намовила і навчила чаклувати, але нікому жодної шкоди я не завдала, — казала Ганна Шимкова. — Я мала диявола-шляхтича, ім’я йому Бартек, недавно мене покинув. А Софія чаклувала на людське здоров’я, то її питайте. Коли мене одружили з дияволом, я на Лису Гору їздила гола в кареті, в якій була кобиляча голова. Тоді дала мені Будельська для мащення голого тіла мазь, яку я на печі ховала. А ще порошок дала і казала, аби я його посипала там, куди пан ходить, то буде до мене добрий. Двічі я була на Лисій Горі і там з дияволом моїм мала справу…

— Яку справу? — запитав суддя.

— Шлюбну.

— Яким чином це відбувалося?

— Диявол наказав мені нахилитися та опертися долонями і ступнями в землю, бо лише так він міг взяти мене. Його прутень був зимний, як лід. Коли він проник в мене, то відразу вивергнув зимне смердюче сім’я. А потім звелів мені спілкуватися шлюбно з усіма чоловіками, які там були. Він дав знак, і смолоскипи загасли. Тоді уже всі перемішалися й мінялися жінками, і мене брав, хто хотів.

— І що ти при цьому відчувала?

— Нічого… геть нічого… задоволення не було. Сьогодні чорт від мене відлетів. А чарів навчила мене Будельська, коли ми в панському саду пололи. Казала, що буде мені добре і завше матиму щастя, лиш аби її слухала. Тоді намовила мене, аби Пана Бога, і Найсвятішої Панни, і всіх Святих я ся відрекла. Казала Будельська, що людина має дванадцять дияволів у собі. Одружили мене на Лисій Горі. Було там багато чаклунок, але упізнати їх було важко, бо вони були в покривалах або в чорнім китайчанім вбранні. Мого диявола звали Бартек, а Софіїного Франц. Бартек ходить у зеленому, а Франц у синьому. Коли я свого диявола пошлюбила, то він дав мені знак — дряпнув мене в ліву руку.

Вона випростала руку і показала на внутрішнім боці ліктя червону подряпину.

Натомість Софія Будельська на тортурах засвідчила:

— Ми з Ганною Шимковою ходили до лісу по ягоди. Там диявол з’явився, ніби знайомий хлопець, і дав мені шапку ягід, а потім ляснув мене по плечах і зник у кущах. Прийшла потім Ганна до мене і принесла мені кошенятко. Воно зимним було і тулилося до мене, а я його відштовхувала. Аж другого дня увійшло це кошенятко до мене вікном, подряпало мене в коліно, то був чорт. І тоді я мала з ним справу жіночу, а він дав мені знак попід груди і на коліні. Я з дияволом спілкувалася двічі, натура його холодна, а прутень, яку худоби. Диявол мій покинув мене, коли мене купали у річці.

Я не витримав суперечки з суддями і, вдаючи, що міряю пульс у молодиць, шепнув їм:

— Як хочете, аби тортури припинилися, одна з вас має визнати, що то вона спокусила другу. Не має значення, хто це буде. Ви ж бо й так добре знаєте, що вас чекає. Інакше вони не відчепляться.

Софія подивилася на мене втомленими очима і прошептала:

— Хочу лише одного — вмерти… Гадаєте, якби з вами робили те, що з нами, ви б не призналися, що літали на Лису Гору?

— Хіба чарівниць нема?

— Є. Але то не ми.

— Так кожна чарівниця каже.

— Пан наш був дуже лихий… — прошептала Ганна. — Тільки й усього, що ми хотіли його задобрити… а диявол… то все неправда… якби ми його знали, він би нам поміг…

Я підвівся і повідомив суд, що чарівниці зізнаються, хто з них кого спокусив. Софія перейняла той гріх на себе, і вже їх більше не катували. Відтак суддя зачитав вирок:

„Суд війтівський Львівський, вислухавши всі сторони, все зваживши, і після присяги до читання протоколів приступивши, і терміново всі добровільні зізнання розглянувши, звинувачує Ганну Шимкову та Софію Будельську, котрі, забувши про кару Божу і страх Божий, Христа Спаса нашого, і заповідь Його Святу „не май чужих Богів, окрім мене“, спокусившись облудами мізерного світу, дияволом обіцяного, відрікшись Бога всемогутнього, Найсвятішої Трійці, і Найсвятішої Панни, і всіх Святих, узявши шлюби з дияволами, на Лису Гору літали і там-таки з ними шлюбно спілкувалися, чарами бавилися, і життє своє добровільно і навмисно марнували, і до цього часу цих безбожних вчинків не припиняли.