Тіна Волф - Коли поруч Марічка, Тіна Волф

Розділ 13

Після кількох годин напруженого мозкового штурму, підкріпленого щедрою кількістю піци (переважно з подвійною пепероні, за наполяганням Тохи) та абсурдних теорій, що варіювалися від «А якщо він таємний вампір, що зачаровує жінок гіпнотичним поглядом?» до «Може, він насправді перевертень, і в повний місяць перетворюється на… ну, на дуже чепурного вовка?», Тоха нарешті з пафосним стуком кулака по столу урочисто проголосив:

— План є! І він геніальний у своїй простоті. Називається… «Кіт проти Марка».

— Це… що, якась складна кодова назва для багатоступеневої операції? — з підозрою запитав Артем, побоюючись найгіршого.

— Ні, друже. Це буквально — кіт. Ми задіємо в нашій стратегічній грі кота. Звичайного, пухнастого… ну, майже звичайного.

— Слухайте, хлопці, а чи не можна якось обійтися без залучення представників фауни? Я все-таки люблю тварин… ну, більшість із них, — з надією промовив Артем.

— Категорично не можна! — емоційно втрутився Роман, вже ледь стримуючи істеричний сміх, який душив його зсередини. — Артеме, це ж ідеально! Слухай уважно. Ми до цього нашого напомадженого красеня завтра на п'ятнадцяту годину запишемо на огляд якогось там песика. А насправді… ми йому підсунемо зовсім іншого пацієнта. Нашого легендарного, неперевершеного… Боніфація! Пам’ятаєш цього пухнастого терориста?

Обличчя Артема миттєво втратило залишки рум'янцю і стало блідим, як зимове небо.

— Боніфація?! Того самого, що за свою бурхливу кар'єру пацієнта зламав три міцні переноски, влаштував втечу з ветеринарної клініки через вентиляційну шахту і вкусив шановного головлікаря за… емм… стратегічно важливе місце?

— Він самий! — гордо підтвердив Тоха, його очі сяяли зловісним вогником. — Кіт-ураган! Кіт-ніндзя! Кіт, який визнає лише твою присутність і терпить Романа… лише в товстих зварювальних рукавицях!

— І… до чого ви хилите? Я все ще не бачу чіткої картини нашого «котячого» плану, — розгублено промовив Артем.

— А до того, мій дорогий, — з театральною паузою пояснив Роман, — що ми організуємо для нашого «містера ідеальність» спеціальний візит «особливо важливого пацієнта Боні». За годину до його приїзду ми непомітно підгодуємо нашого пухнастого друга парочкою особливо апетитних котячих снеків, щоб підняти його бойовий дух і настрій. А потім… потім ми люб'язно «передамо естафету» Марку. Марк, нічого не підозрюючи, відкриває клітку… і…

— …отримує незабутній, я б навіть сказав, екзистенційний урок з глибокої філософії первісного страху, — з хитрою посмішкою закінчив Тоха, потираючи руки в передчутті грандіозного шоу. — Якщо цей франтуватий ветеринар після зустрічі з Боніфацієм залишиться живим і психічно здоровим — тоді вже можеш спробувати з ним чесно конкурувати. А якщо ні… ну, сам розумієш. Або терміново піде у незаплановану відпустку для відновлення нервової системи, або хоча б на деякий час забуде про свої наміри зваблювати Марічку своїми солодкими розмовами.

— Ви… ви просто божевільні, — хрипко промовив Артем, але куточки його губ вже зрадливо поповзли вгору. — А якщо Боні його просто… проігнорує? Ну, мало що… раптом у кота сьогодні поганий настрій?

— Боніфацій ігнорує лише двох категорій людей: тебе, мій блідий друже, і ту дивну літню пані, яка регулярно приносить йому свіжі курячі сердечка. А наш Марк, наскільки мені відомо, не належить до жодної з цих груп. Його парфуми пахнуть занадто дорого, щоб сподобатися Боні.

— І ви абсолютно впевнені, що це… спрацює? Що кіт дійсно… нападе?

— Як мудро колись зауважив великий Наполеон Бонапарт: «На котів найкраще діють… інші коти!» — урочисто проголосив Тоха, піднімаючи вгору переможний кулак.

***

Наступного дня, рівно о 14:59, Боніфацій, закутаний у свою міцну, але вже знайому йому переноску, з урочистим виглядом прибув до ветеринарної клініки. У його хитрих зелених очах палав нестримний вогонь жаги до нових пригод. Артем йшов поруч з переноскою, напружений і серйозний, наче особистий охоронець президента, який супроводжує особливо небезпечний вантаж. Роман, сидячи в сусідньому кабінеті з навушником у вусі, тихо коментував усе, що відбувається, в стилі досвідченого агента під прикриттям.

— Об'єкт номер один заходить у кабінет номер два. Ціль у полі зору. Транспортний контейнер відкрито… Є перший візуальний контакт!

Наступні тридцять неймовірно напружених секунд були настільки епічними, що Тоха, який крадькома знімав усе, що відбувалося, через ледь помітну щілину у дверях, згодом змонтував із цього короткого відео справжній блокбастер, наклавши саундтрек із «Піратів Карибського моря».

Марко, загнаний у безвихідний куток свого ідеально чистого кабінету, з розпатланим волоссям, на якому вже не відчувався жодний аромат дорогого гелю, і з жалюгідно розірваним рукавом білосніжного халата, відчайдушно кричав:

— Хто-небудь! Допоможіть! Цей… цей пухнастий терорист — справжній демон у котячій шкурі!

Артем чемно зайшов до кабінету, спокійно взяв Боніфація на руки, демонструючи чудеса професійної дресури (хоча насправді просто знав, як правильно чухати його за вушком), і недбало кинув:

— Ой, та він просто не дуже любить занадто самовпевнених і пихатих людей. А так, він дуже милий і ласкавий котик. Особливо, коли ви знаєте правильний підхід.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍