Тіна Волф - Коли поруч Марічка, Тіна Волф

Артем — звичайний айтішник із незвичайною проблемою: варто йому опинитися поряд із чарівною ветеринаркою Марічкою, як усе йде шкереберть. Справний комп’ютер починає глючити, стіни раптом наближаються небезпечно близько, а слова перетворюються на незрозумілий набір звуків. І хоча в звичайному житті Артем — майстер порядку й логіки, біля Марічки він перетворюється на ходячу катастрофу. «Коли поруч Марічка» — це теплий і дотепний роман про те, як важко зберігати спокій біля людини, яка змушує серце битися швидше... і як важливо іноді просто дозволити собі бути незграбним. *** Публікацію дозволено лише на Букнет. Копії на інших сайтах є піратськими та грубо порушують авторські права.

Розділ 1

Усі права на цю книгу належать автору.

Жодна частина цього твору не може бути відтворена, скопійована, розповсюджена, опублікована чи використана в будь-якій формі без попередньої письмової згоди автора.

Ця книга розміщена ексклюзивно на платформі Букнет. Будь-яке несанкціоноване розміщення на інших ресурсах заборонено.

Порушення авторських прав тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про авторське право і суміжні права".

Попередження: Будь-яке незаконне використання цього твору може призвести до юридичних наслідків.

***

Артем любив свою роботу. Він міг годинами сидіти за ноутбуком, лагодити код, відправляти саркастичні меми в робочий чат і пити каву у кількості, яку будь-який терапевт назвав би «самогубним марафоном». У світі комп’ютерів усе було зрозуміло: натиснув кнопку — отримав результат, написав правильний код — отримав працюючу програму. 

Логіка. Чіткість. Передбачуваність. 

Але у світі людей... Там усе працювало за принципом «натиснув кнопку — отримай феєрверк, пожежу і трохи сорому на додачу». 

Особливо, коли поруч була Марічка.

Він закохався в неї з першого погляду, як у Wi-Fi після трьох днів без Інтернету. Вона працювала ветеринаром у клініці біля його офісу і була втіленням всього, чого він ніколи не міг зрозуміти: легка, життєрадісна, невимушена, завжди усміхнена. Їй подобалися тварини, а вони, у свою чергу, обожнювали її. Артем же був переконаний, що навіть рибки в акваріумі дивляться на нього з осудом. 

І ось одного дня доля (а якщо чесно, його власна криворукість) підкинула йому шанс.

— Артем, треба допомогти з сайтом ветеринарної клініки, — сказав начальник, грізний бородань із голосом ведучого радіоновин. 

— Зависає? — Артем фиркнув із професійним сарказмом. — Нічого страшного, зараз усе виправимо.

Він відкрив сайт... і завис. 

На головній сторінці була її фотографія: Марічка тримала руденьке кошеня, яке лапками обіймало її за шию.  Її усмішка була настільки сонячною, що Артем на кілька секунд забув, як дихати, мислити і що таке JavaScript*/*мова програмування/.

— Ого, які лаги* /*затримка в роботі комп'ютерного застосунку/, — пробурмотів він і швидко закрив вкладку. 

— Що? — озвався начальник. 

— Нічого, працюю. Все під контролем!

Після кількох годин героїчного рятування сайту, Артем вирушив до клініки. І тут почалася перша серія серіалу «Як НЕ треба справляти враження».

***

— Добрий день, ви по запису? — запитала привітна дівчина на рецепції. 

— Я... це... сайт... — блискуче пояснив Артем і помахав папкою, яку взяв для солідності.  

— Ветеринар чи клієнт? 

— Айтішник! — випалив він.

— А, тоді хвилинку! Марічка казала, що вас чекає.

Вона чекає на нього? 

Артем мало не упустив папку. Чи це було передінфарктне відчуття?

— Ой, а можна швидко допомогти? — пролунав з коридору знайомий дзвінкий голос.

Він обернувся — і втратив дар мови.

Марічка стояла перед ним із кошиком, у якому щось обурено вовтузилось.

— У нас пацієнт! — вона підняла кришку, і звідти виглянула масивна, незадоволена кішка.

— Я не дуже... — почав було Артем, але вона вже вручила йому кошик.

— Тримайте! Я швиденько за ліками. Вона трошки нервова, але не бійтеся.

«Не бійтеся» виявилося найгіршою порадою. Тому що рівно за три секунди кішка вирішила, що їй пора тікати. 

Вона спочатку зістрибнула айтішнику на плече з грацією ніндзя, потім вирішила, що він — це новий атракціон, і побігла вниз. 

Разом із його ґудзиками…

Артем застиг, намагаючись зрозуміти, що відбувається і що робити далі?

— Все добре! — вигукнув він комусь невидимому, намагаючись утримати баланс.

І тут табуретка, через яку перечепився Артем, вирішила, що терпіти це шоу більше не може.  Тому Артем, як у сповільненій зйомці,  впав на підлогу, що одразу зацінила кішка й залишилася сидіти в нього на грудях, як королева на троні.

Марічка повернулася якраз у той момент, коли він лежав на підлозі, з розпатланим волоссям і виразом обличчя «мене тут немає». Кішка царственно муркотіла на його грудях. Сорочка на хлопцеві повідомляла про те, що тільки-що пережила торнадо.

— Ого! Ви дуже швидко знайшли з нею спільну мову! — розсміялася Марічка.

— Ми... ведемо дипломатичні переговори, — зітхнув Артем, намагаючись встати.

Марічка простягнула йому руку, щоб допомогти йому підвестися. 

І тут він зрозумів, що забув, як функціонують ноги. 

Рука в руку, трохи потягнув — і замість того, щоб просто встати, Артем якимось дивним чином підвернув ногу, спіткнувся об власний шнурок і знову впав. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍