Марі Луна - По ту сторону серця, Марі Луна

Я стояла на цвинтарі, біля його могили. Вітер обережно гойдав гілки дерев, а небо, здавалося, тиснуло на плечі вагою тиші. Сльози лилися з очей, слова — з душі. Вони виходили самі, без зусиль, бо в мені було так багато невимовленого.

Я говорила про все: про біль, який носила всередині роками, про мрії, які залишилися нездійсненними, про надії, яким не судилося збутися. Я говорила про ту провину, яку несе моя тиша, про оте одне несказане речення, яке, можливо, могло змінити все.

Я стояла і говорила з ним, ніби з живим. І з кожним словом мені ставало трохи легше, хоча серце розривалося.

У мене залишилось так багато запитань, на які я вже ніколи не отримаю відповіді. Так багато моментів, які хотілося б переінакшити. Та він залишився для мене тим, ким був завжди —нерозгаданим, незбагненним... Нерозкритою книгою, сторінки якої я торкалася лиш подумки.

Я схилилася над його іменем, вибитим на металі, і прошепотіла:
"Я чекала тебе... І частинка мене досі чекає..."