Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 12. Ініціація няньки

Тимур

Сьогодні, у свій законний вихідний, я вирішив зробити невеликий візит до свого друга Міши. Чесно кажучи, я вже скучив за його сином Ромчиком — йому всього п’ять місяців, і кожен раз, коли я його бачив, він змінювався на очах. Думка про те, як я візьму малого на руки, змусила мене вирушити до них. Купивши смаколиків для друзів та розвиваючу іграшку для малюка, я сів за кермо і поїхав до Романюків.

Щойно я припаркувався біля будинку, заглушив мотор і на мить залишився сидіти в тиші. Та все ж вийшовши з авто, закрив автівку і попрямував до друзів. В одній руці я стискав пакет із продуктами, в іншій – яскраву іграшку.

Дзвінок пролунав двічі, перш ніж двері відчинилися. На порозі стояв друг, який виглядав трохи змученим, але очі все ж світилися радістю.

— Привіт, нарешті хтось вирвався до нас у гості, — кивнув він, запрошуючи мене всередину. Погляд ковзнув по пакету. — Ти, як завжди, зі смаколиками?

— А я колись приходив з порожніми руками?

Я пройшов у квартиру, і майже одразу з кімнати вийшла Аліса. Втомлена, але усміхнена, вона зупинилася у дверному прорізі, обводячи мене поглядом.

— О, який рідкісний гість до нас завітав, — промовила вона з теплою іронією, перехоплюючи погляд на іграшку. — І навіть подарунки приніс.

— А як же інакше, — усміхнувся я, простягаючи їй іграшку.

З дитячої долинув тихий звук – малюк, здавалося, вже прокинувся.

Аліса прислухалася, і на її втомленому обличчі промайнув ледь помітний усміх.

— Прокинувся, — сказала вона, киваючи в бік кімнати. — Він відчуває, коли в нас гості.

Міша важко зітхнув.

— Що ж, проходь, — кинув він мені через плече, рушаючи до дитячої.

Я пройшов у кухню, поставив пакет на кухонний стіл і озирнувся. Квартира виглядала трохи хаотично: плед недбало звалений на диван, на журнальному столику – чашка з недопитим чаєм, а на підлозі біля стіни кілька дитячих іграшок, які, схоже, чекали свого часу.

— Пробач за безлад, — мовила Аліса, помітивши мій погляд.

— Безлад? — я усміхнувся, кидаючи погляд на неї. — Та ти ще не бачила мою квартиру.

Вона пирхнула, а тоді, почувши тихе бурмотіння з кімнати, рушила слідом за чоловіком.

Я ж почекав кілька секунд і пішов за нею. У дитячій кімнаті, наповнену сонячним світлом, друг нахилився над ліжечком, лагідно щось бурмочучи малому. Той лежав на спині, широко розплющеними очима дивлячись на татуся, і час від часу невпевнено ворушив руками.

Аліса обережно підхопила сина, і той миттєво вчепився у пасмо її волосся, стискаючи його своїми крихітними пальчиками. Вона скривилася від несподіванки, але тут же лагідно усміхнулася, забираючи пальчики малюка зі свого волосся.

— Дивись, Ромчику, хто до нас завітав, — промовила вона м’яким голосом, трохи похитуючи малюка.

Я зробив крок ближче і з усмішкою простягнув руку, легко торкнувшись його крихітної долоньки. Його пальчики одразу обхопили мій палець, стискаючи з несподіваною силою.

— Привіт, малий, — сказав я, відчуваючи, як всередині розливалося дивне тепло. — Ти не проти, якщо я трохи потримаю його?

Я поглянув на Алісу, очікуючи її дозволу, а вона лише злегка хитнула головою, все ще ніжно усміхаючись. Вона обережно передала мені малого. Він на мить завмер, наче оцінюючи новий простір, а потім з цікавістю підняв свої великі, карі очі на мене. Його пальчики ще міцніше стиснули мій палець, і я відчув, як малюк довірливо схилився до мене.

Міша, що стояв поруч, спокійно спостерігав за всім цим, поки я брав Ромчика на руки. Він усміхнувся, коли малюк вчепився в мій палець, і хмикнув:

— Ну-ну, дивись, не впусти, — пожартував друг, киваючи на Ромчика.

— Дуже смішно, — я закотив очі, але в голосі не було злості. — Ти мене за кого тримаєш?

Міша всміхнувся.

— Та за профі, звісно. Он Ромчик як розслабився, — кивнув він на малого, який вже вмостився зручніше і дивився на мене своїми великими очима.

— Бо він відчуває, що я хороша компанія, — усміхнувся я і легенько погойдав малого.

— Та ти диви, як швидко він до тебе звик, — зауважив Міша, підходячи ближче. — Скоро будемо тебе на підміну кликати, якщо захочемо відпочити.

Аліса лише хмикнула і з усмішкою глянула на нас.

— Було б непогано, — погодилася вона, змахуючи з плеча пасмо волосся. — Хоч раз побачу, як Тимур справляєтеся з маленьким Ромчиком.

Міша голосно розсміявся, а я лише скептично покосився на нього

— Я, звісно, багато на що готовий заради цього малого, але давайте поки без радикальних експериментів, добре?

Міша підморгнув.

— От і добре. А то я вже злякався, що ти почнеш перевершувати мене в ролі батька.

Я тільки усміхнувся, відчуваючи, як в цій кімнаті панувало справжнє тепло. Справжня сімейна атмосфера. І хоч я не був частиною цієї родини, в цю мить відчував, що серед своїх.

Аліса показала іграшку, яку я приніс, а малюк, хоч і був ще надто малий, зацікавлено зиркнув на неї. Вона обережно піднесла забавку ближче, і він потягнувся рученятами, невпевнено торкаючись м’якої поверхні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍