Alina Pero - Кров і правда, Alina Pero

Я зриваю бинти з рук, кидаю їх на лавку. У роздягальні пахне кров’ю, потом і дешевим антисептиком. Мій торс  в крові – не тільки моїй, і це дратує.

Двері скриплять.

Я вже знаю, хто це, ще до того, як повертаю голову.

Юля.

Стоїть нерішуче, але в очах – знайомий блиск. Впертість.

– Що ти тут робиш? – питаю різко, не приховуючи злості.

– Я тут працюю.

Я усміхаюся, але це не усмішка, а оскал.

– Ти навіть не уявляєш, куди влізла.

Вона не відступає.

– Чому ти б’єшся?

– Це не твоя справа.

– Якщо я тут працюю, це і моя справа теж.

Я роблю крок уперед. Вона інстинктивно напружується, але не відступає.

– Це не твоє місце, – кидаю тихо, але так, щоб вона почула. – Забирайся звідси, поки ще можеш.

Юля стискає кулаки.

– Не можу.

– Чому?

– Бо хочу знати правду.

Я дивлюся на неї довго, мовчки.

А потім просто проходжу повз, залишаючи її стояти в порожній роздягальні.