Марк Лівін - Рікі та дороги

а ще мене не було вдома кілька днів і вона не знала, де я і чи зі мною все гаразд.

Бабуся сиділа за столом і читала Біблію.

Я побачив, що на годиннику 22:14.

Коли бабуся почула, що я зайшов, вона навіть не встала до мене.

Лише сказала:

— Вільний час скоро закінчиться. Ти можеш умиватися й лягати спати.

Стрілка годинника перемістилася на 22:15.

Я був сильно здивований і сказав:

— Мене не було 4 дні.

А бабуся сказала:

— Я знаю.

А тоді я сказав:

— І тобі не цікаво, де я був?

А вона сказала:

— Якби я хотіла дізнатися, чи ти був у лісі, я запитала б тебе.

А я сказав:

— Ти сказала, що я був у лісі?

А вона сказала:

— Я сказала, якби я хотіла дізнатися, де ти був, я запитала б у тебе.

А тоді я запитав:

— І ти не будеш мене сварити за те, що я побив увесь твій улюблений посуд, розбив стілець об стіну, а ніжкою від стільця розбив скляні дверцята серванта?

А вона тоді сказала:

— Ні. Не буду.

І я пішов у велику кімнату.

Я ввімкнув світло і побачив, що на місці побитого посуду стоїть новий, і дверцята хтось також замінив. Бракувало тільки нового стільця.

Тоді я підійшов до столу й побачив, що бабуся вклала нашу з мамою фотографію в рамку й поставила на видне місце.

Я взяв світлину в руки й уважно роздивився. У мами були темно-сірі очі, зовсім не було вій, але на підборідді була ямочка, а біля губи — родимка. Мама всміхалася, і мені здалося, що я чую, як вона лічить за мене, і я навіть відчув запах кориці та цукрової пудри.

* * *

Наступного дня я порвав свій розклад і спробував жити, як мені заманеться, але так тривало недовго, бо життя зовні хоч і змінилося, але вимагало від мене ще більше внутрішнього порядку.

За кілька днів приїхав тато, я попросив його попереджати, якщо він збирається мене обіймати. Він мене попередив, і тоді обійняв, і ми стояли разом, і я чув, як б'ється його серце, але ні про що інше не думав. А тоді я спробував його «їжачка» на голові.

Я попросив його не забирати мене додому, тому що захотів жити з бабусею. Просто тому, що це було правильно. Усю історію з мамою ми пережили разом, і я тепер знаю, що вона не бажала мені зла, що вона хотіла, аби я був щасливим, як у тій історії про пташку, яку батьки випустили на волю. Тато погодився, хоча через це мені довелося пропустити дві серії «Альфа», під час яких я пояснював, чому маю залишитися.

Тоді він сказав, що я можу просити в нього все що завгодно.

І я запитав:

— Прям усе на світі?

А він сказав:

— Прям усе на світі!

І я захотів новий велосипед.

І він мені його купив.

Бо іноді не треба нічого вигадувати, а сповна користуватися тим, що й так тобі дає задоволення. Одного дня я так багато на ньому катався, що зовсім забув про час, але не знепритомнів. І я впевнений, що це був день на сімку!

Мені не вдалося точно з'ясувати, чому влітку повітря пахне морозом. Ось інший цікавий факт про повітря, я його з'ясував самостійно: протягом дня людина робить 22 000 вдихів і видихів.

Про автора

Марк Лівін (справжнє ім'я — Валерій Катерушин) — сучасний український письменник, журналіст.

Лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (за 2012 рік). Автор книг «Життя та інша хімія», «Бабине літо».

Світ у творах Марка ніколи не буває одновимірним і простим. Він уміє невимушено говорити на теми, які в нашому суспільстві порушуються вкрай рідко, і не боїться відкривати секрети, навіть якщо це його власні таємниці. Він занурює у світ Іншої людини, допомагає зрозуміти, як це — втрачати рідних людей або переживати розлучення батьків, бути не таким, як інші, відчувати світ фрагментарно, боятися нового і вірити в диво.