Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

Десятки маленьких будиночків, прикрашених сяючими зеленими та синіми гірляндами, ялинки з чудернацькими ельфійськими іграшками та затишність кожного будиночка, з якого линуло приємне та знайоме золоте світло. З димоходів йшов дим, а у деяких вікнах можна було помітити каміни. Хоч все й відрізнялося, ці світи були схожі. Можливо, вони були паралельні. Хтозна, але схожість між ними була вкрай помітною.

Майк та Дерек мовчки вийшли з будинку. На ходу хлопець накинув свою куртку, що лежала неподалік. Вони зупинилися десь на середині найближчої галявини. Дивною здавалася ця подорож, це місце, яке завжди було таким близьким до них усіх.

– Як же далеко я зараз від дому… – Тихо промовив землянин, дивлячись на зорі.

– І водночас ти надзвичайно близький до нього, – Дерек кивнув у бік лісу, – Я впевнений, ми знайдемо Камінь, і ти зможеш повернутися. Зараз на тобі лежить доля всієї Долини. Зараз тільки ти можеш врятувати людей, заточивши Культ у нашому вимірі назавжди…

– Але як же ви його поборете? – Майкл серйозно подивився на співрозмовника.

– Ми боролися із ними століттями. Колись вони правили цілим світом, але як бачиш пройшли ті часи їхньої сили. Зараз вони надзвичайно слабкі, хоча бажають показати свою силу, як тільки можуть. Це характерно для зла. Воно завжди боїться, що його справжню силу розкриють, і зрозуміють, яке воно без ілюзій. Шкода тільки люди не завжди це бачать, адже всі завжди думають тільки про себе. Якби люди думали єдиною думкою, вони були б куди сильнішими. Набагато сильнішими…