Кері Блек - Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек

- Знаєте викладачко Бенет, - зціпив він зуби. - Ви як та сестра, яку я ніколи не хотів. 

- А ви, як той брат, замість якого я завжди хотіла сестру, - відповіла йому тим же заглянувши в хмурі очі бойового мага. 

Ректор знову стомлено видихнув. 

- Артур, - Шарлота торкнулась його руки та зустрілась зі здивованим поглядом чоловіка. Зізнатись я і сама здивована була. Невже завжди нейтральна Шарлота вирішила заступитись?

- Що, моя люба? - мовив він вигнувши одну брову. 

- Я хочу додому, - промовила вона спершись на його руку. Артур, як ужалений швидко обійняв її за талію та поцілував у скроні. Незважаючи на суперечку я відмітила, що він дійсно може бути милим та турботливим. 

- Каро, ректоре Старк, - кивнула Шарлота та подарувала нам посмішку. 

Ось і настав момент воззʼєднання сімʼї, якого я так боялась. Я слідкувала, як двері зачиняються та свердлила їх поглядом, роздивляючись кожну шпарину темно коричневих дверей.

Мої плани, висказати усе ректору, обірвались при його наступних словах. 

- Я не сподіваюсь, що ти будеш звати мене дідусем, - почав ректор розмову, що заставило мене повернути до нього погляд.

Якби я не хотіла, але розмова має бути. Я сіла на стілець біля його столу та дивилась, як очі схожі на мої намагаються опанувати страх. Він також боїться цієї розмови, боїться моєї реакції та подальших взаємовідносин. І, напевно йому навіть важче, адже я завжди знала, що дідусь в мене існував, чи існує. А ректор тільки нещодавно дізнався, що всі ці довгі роки мав живу доньку та онучку. Двох онуків точніше.

- Коли я дізналась про… - я намагалась правильно підібрати слова. - Про новину. Хотіла звільнитись, - ректор мав намір заперечити та я швидко дала зрозуміти, що не договорила. - Я розумію, що я на пташиних правах в академії і відверто зізнаюсь мене це дратує. Я займаю чуже місце. Але з іншого боку я не можу підвести студентів, які так вперто намагаються повернути все на свої місця.

Ректор нахмурив густі брови, стиснув губи, та про щось напружено думав, а потім схоже здався. Алан важко видихнув та ледь посміхнувся.

- Якщо людина думає, що займає чуже місце, то нехай задасть собі питання, - ректор зробив театральну паузу. - Чи змінить моє зникнення щось? Якщо відповідь так, то людина знаходиться на своєму місці. 

Я згадала про Олівію, якій пообіцяла, що вона буде на турнірі і в неї буде шанс змінити долю. Якщо я зараз звільнюсь у дівчини зникне надія. 

- Думаю нам треба почати зі знайомства, - посміхнулась до нього. - Можливо ми сходимо кудись, ректоре Старк?

Очі ректора засіяли. 

- Сьогодні вільна? 

Якраз таки ні. Я закусила губу згадуючи про те, що саме сьогодні буду мати побачення з Говардом.

- Особисті плани? - зрозумів ректор. - Не сприйми за нахабство, але мушу запитати з ким? 

- Питаєте як ректор чи як дідусь?

- А є різниця? - примружився він. 

- Трохи, - знизала плечима та вирішила відповісти правду. - Говард запросив у ресторан.

- Говард Тукрокс? - схоже ректор не очікував такої відповіді.

- Ми хочемо обговорити одну ідею зілля, яке має позитивно вплинути на участь у турнірі, - пояснила я. 

- У ресторані? - схоже ідея побачення з Говардом його також дратувала. - Гаразд, - врешті він здався, коли я знизала плечима. - В мене є деякі плани ще на тижні, але на вихідних надіюсь, що звільнюсь.

Я поспішно кивнула. Провести час з дідусем та дізнатись більше про свою родину це прекрасна нагода. Але чи не захоче ректор дізнатись більше про мене. Особливо про мого татка. Чи він вже знає? Я поглянула на ректора та в його очах більше не було страху, лиш полегшення, наче не він метав вогні, коли побачив листа від третього курсу.

- Ректоре Старк, - замʼялася я, не знаючи чи доречно питати. - А що ви будете робити зі студентами? 

- Вилаю їх, по самі вуха. І врешті здамся та поверну наставницю, адже за статутом вони мають право обирати наставника, за згодою сторін звісно. Хоча зізнаюсь на моїй практиці таке вперше відбулось. Зазвичай бойові маги ведуть себе стримано та приймають зміни з честю. А тут, - він почухав потилицю.

- Їх також можна зрозуміти, - стала на захист та зустрівшись з поглядом ректора з якого наче блакитні блискавки пішли, замовкла та поспішно направилась до виходу. - Скоро дзвінок, я краще піду. 

- Каро, - гукнув він мене, коли я майже вийшла. - Коли ми наодинці називай мене хоча б Алан.