Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Обирай ті, що сухі. В нас немає часу для сушіння, — сказав Індграт.

Арніка кивнула й схилилась до землі. З кожною миттю темніло все сильніше й вона пошкодувала, що не взяла з дому каноч.

— Чому ви так гризетеся? — запитала Арніка, поправляючи купку хворостин на руках. Вона збирала їх майже навпомацки. В лісі темніє швидко й темрява значно густіша, ніж десь в полі.

Спина нила від тривалої їзди й кожен нахил віддавався спалахом різкої болі в попереку. Вони назбирали чимало хмизу — вистачило спалити невеличке селище, якби вони мали щось подібне за мету.

— З чого ти взяла? — запитав Індгарт. Арніка помітила, як він підхопив з землі товсту роздвоєну палицю. — Згодиться під казанчик.

— Ти зариваєшся з ним. Підначуєш, — Арніка зупинилась і стала загинати пальці на вільній руці, скоріше для себе, ніж для ельфа. Навіть його гострий зір навряд чи був здатен помітити дрібні рухи в такій темряві. — Провокуєш ніби. На тебе це не схоже.

— А що якщо я ревную? — він різко повернувся до неї, кілька гілок упало з кучки на землю.

— Кого? — засміялась. — Антаїра?

— Нікого, — відмахнувся Індгарт. — Справді, нікого, не дивись так на мене, Арніко, — засміявся він, помічаючи здивування на обличчі подруги. — Ти ж знаєш, що в Лісі мене чекає дівчина… Чекала.

— Ти ніколи не розповідав про неї.

Колись давно, ще кругу на сьомому, коли Арніка ледь не зіпсувала їхню дружбу нікому не потрібним поцілунком, Індгарт розповів, що на батьківщині його чекає наречена. Про звичаї Лісу й одержимість ельфів чистотою крові вона дізналась тоді ж.

— Та що розповідати? — видихнув він, повертаючись до збирання хмизу. — Ми вчились разом, потім я закінчив Школу й вступив в Академію. Більше ми не бачились. Все.

Все. Кожного разу так. Говорив коротко й гірко усміхаючись закінчував розмову. Він ніколи навіть імені її не називав, лише казав, що вчилися разом. А потім щось трапилось. Мало трапитись. Інакше бути не могло. Не про Індгарта втратити отак щось, чого він хотів. Але розмову було закінчено.

Поки їх не було Антаїр розстелив спальники, розв’ючив коней й назбирав ягід чорниці. Коли Арніка з Індгартом повернулись він якраз відправляв до рота останню пригоршню темно-синіх сфер. Вони обрали місцину в прогалині, де темрява була не такою густою й ще щось можна було розгледіти. Індгарт забрав у Арніки хмиз й опустився на землю, розгрібаючи коротким ножом траву, копаючи невелике заглиблення й викладаючи дашком хмиз.

— Я подумаф, фо з рук фампіра фи нічого не фізьмете, тому кущ там, — з повним ротом сказав вампір, указуючи собі за спину. На гострих зубах зостався шматочок шкірки.

— Міг й не казати, — відвернувся від куща ельф. Арніка ж підійшла ближче й зірвала кілька ягід. Їсти хотілось страшенно.

— З них можна зварити компот, — запропонувала вона, закидаючи ягоди до рота. — Але спершу потрібно поїсти щось нормальне.

Захід остаточно перестав палати червоним, коли вони уже ситі лаштувались до сну. Дні все ще були по-літньому теплими, але вночі по землі уже відчувався подих зими. Чоловіки домовились чергувати по черзі, Арніці не дали навіть змоги заперечити, що її неймовірно дратувало. Першим мав заступати Антаїр.

— Вампірам достатньо спати кілька годин на добу, так що я міг би й всю ніч, — запропонував він, але Індгарт лише зло відмахнувся.

— Радій, що тобі взагалі довіряють бути хоч трохи корисним, кровопивце. Так що чергуй стільки, скільки відведено.

Індгарту не подобався Антаїр. А Антаїру не подобався Індгарт. Схоже ненависть до тих, хто живе за рахунок чужих життів у ельфів передається з материнським молоком. Вона ніби щось невід’ємне, щось таке, без чого ельф перестав би бути самим собою. Іншої логічної причини Арніка не бачила. Чому ж вампіру не подобався Індгарт вона вигадати не могла.

— Як скажете, пане ельфе, — глумливо уклонився йому Антаїр.

Арніка всміхнулась. Зі сторони їх перегукування образами нагадували перебранки молодших вихованців Будинку.

Вуйко — дядько.

Бирше — більше.

Кумкати — думати.

Трафити — трапитися.

Зітра — завтра.

Каноч – Камінь Ночі. Камінь, що насичується магією чарівника й здатен освітлювати невеликі ділянки простору. Вони недешеві, але досить корисні в ті часи, коли запалити свічку неможливо.