Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

Після того як вийшов з кабінету, то зразу поїхав додому. Дорога не близька, тому треба їхати зараз, щоб заселитися у гуртожиток до комендантської години.

Приїхавши додому, я зрозумів, що ось зараз я зберу речі та повернусь я у ці рідні стіни не зрозуміло коли. Я зайшов у будинок, а після почув голоси батьків, які долинали з кухні. Я вирішив, що саме туди я зараз піду. Тому швиденько зайшов у кухню.

— Привіт. Смачного.

— Пообідаєш з нами? — запитала мама.

— Ні, дякую. Я краще піду збирати речі.

— І все ж не дивлячись ні на що ти з'їжджаєш? — запитав тато.

— Так. Я вирішив, що буду жити у гуртожитку до кінця навчання.

— Серйозно? — тато подивився на мене здивовано. А мамину емоцію було якось важкувато зрозуміти.

— А, ти сумніваєшся у цьому?

— Ні. Ну, добре їдь — я розвернувся, щоб іти. А сам подумав “Він не сумнівається та щось слабо в це віриться!”

Я зайшов у кімнату та почав збирати речі. Складав у валізи все необхідне для проживання у гуртожитку. Звідки я знаю, що брати? Зранку розмовляв з мамою, а вона коли вчилась, то жила у гуртожитку. За дві години я зібрав дві валізи. І вже на виході з будинку мене зупинила мама. Вона мені сказала, що я можу повернутись у будь-який момент. Вони з татом будуть раді моєму поверненню додому. Я вийшов на вулицю, а після почув декілька фраз батьків.

— Ти ж йому картку не блокуй.

— Я й не збирався. Не хочу, щоб мій син був бідним студентом — ну, за це я татові дякую. Машина на штрафмайданчику нічого страшного, ключів від неї немає, а навіщо вони мені без машини? Водійське посвідчення забрали, ось тут вже не дуже добре, адже якщо купувати алкоголь, то можна б було скористатися тим посвідченням. До речі, Зоря так й робила, поки у неї своєї автівки не було. Але дякувати Богу, що тато залишив мені картку та не заблокував її.

Водій довіз мене до гуртожитку, тож за годину я вже був біля будівлі з двома валізами. О шостій вечора зайшов у гуртожиток, познайомився з жіночкою, яка сидить при вході у будівлю. На перший погляд, вона якась сувора, але це лише на перший погляд. Вона мені дала ключ від кімнати. Я зайшов у неї. На ліжку сидів хлопець. Він не звернув на мене уваги, бо дуже був захоплений якоюсь грою, звуки якої долинали з навушників хлопця. А я в ньому впізнав мого однокурсника. На щастя це не друг Діани. Здається, той хлопець навіть не живе у гуртожитку. Я пройшов до свого ліжка та сів на нього, а після роздивився кімнату. Простенька кімната, у ній нічого особливого немає. Цікаво про яких не привітних сусідів казав тато?

Розклавши декілька речей, у мене виникло бажання просто пройтись вулицею. І все ж дарма я пішов, адже побачив на вулиці Діану, вона мене дуже збісила, та так сильно, що не тільки з нею грубо розмовляв, а ще й з її захисником. Як його там Величко, якщо я не помиляюсь. Вставив свої п’ять копійок в нашу з Діаною розмову. Ненавиджу їх. Та на жаль це не єдиний раз коли я з нею сьогодні зіштовхнувся.

Ввечері я домовився з Зоряною сходити кудись повечеряти, готувати звичайно ні я, Зоря не захотіли. Я не вмію, а у Зорі бажання не було. Та перед зустріччю з подругою було три години, тому якось захотів чогось з’їсти. Купив собі їжу, яку треба просто розігріти у мікрохвильовій печі. Я пішов з цією їжею на кухню. І кого ж я там побачив?

Ну, звісно, що Діану Лашкевич. Вона стояла біля столу та щось читала, здається якусь інструкцію. Я на неї не звернув уваги, не вистачало мені ще сьогодні з нею спілкуватись. І тільки-но підійшов до мікрохвильової печі, як до неї підійшла Діана. Ми з нею майже лобами стукнулись.

— Пробачте, можна я перша... — вона підняла голову — знову ти?! Що ти тут забув?!

— Я тепер живу тут. І це я буду перший гріти собі їжу мені лише дві хвилини треба.

— А дівчатам взагалі-то поступатися треба!

— Хто тобі таку маячню сказав?!

— О, я все ж таки мала рацію, ти недуйдавий. Навіть основи етикету забув вивчити — сказала дівчина. Я вже було хотів відповісти їй та на кухню забігла завжди весела Надя.

— Ну, що все готово?

— Ще, ні.

Надя подивилась здивовано на Діану, а після на мене. І здається зрозуміла, що саме відбувається. Тому сказала Діані йти до кімнати. А сама не питаючи мене, підійшла до мікрохвильової печі та поставила там щось грітися чи що? Загалом довелось мені чекати хвилин так п’ять, якщо не більше. Сваритись ще з Надею у мене просто немає сил, тому я почекав поки вона піде, а вже після зробив для себе перекус.

Пояснення слів:

Недуйдавий - ні на що не здатний.