Marta Nahanda - Постукай в мої двері , Marta Nahanda

Маруся 
Вирішивши, що не варто турбувати Лейлу. Я вирішила, що сама занесу каву своїй подрузі, яка обговорювала щось з моїм чоловіком і це явно не була тема про майбутній дизайн інтер'єру будинку його дядька. Ще було щось інше. І я нічого про це не знаю.
Марта: і щоб розказати їй правду та  зізнатися у почуттях, ти вирішив її утримувати? Ти розкажеш їй правду, або це зроблю я. І не смій говорити Андрієвському, щоб він мене переконав. Бо це тобі не допоможе, Шапаренко! З мене досить того, що він дзвонить щогодини.
— яку правду? — я стояла у дверях і в моїх руках піднос з чашками кави впав і я привернула їхню увагу. Вони заклякли. Марта, як завжди не передала жодної емоції. А в мого чоловіка в очах був страх, — Микола? Яку правду? 
— я вийду, — сказала Марта. 
— ні ти будеш тут, — крикнула я. Сама здивована, я ніколи не була такою емоційною. 
— добре, — залишилася Марта на тому ж місці, що і була до того, як я увійшла з шумом.
— вибачте, — зайшла Лейла у кабінет, — що перериваю, але, Марто, там кризис.
— що таке? — запитала Марта. 
— це краще бачити, — сказала Лейла.  Гаразд, Марті повезло. 
— гаразд, ходімо, — вони вийшли і ми залишилися вдвох.
— ти будеш так мовчати? Нічого мені не скажеш? — на підвищеному тоні сказала я.
— Марусю, все не так просто, як ти думаєш.
— так розкажи, скажи мені правду. Ти насправді не закоханий в мене. Це була гра чи не так? — по моїх щоках потекли сльози, які я не змогла стримати.
— ні, ні, ні, ти що. Я не уявляю свого життя без тебе. Ти промінь світла у моєму темному житті, який вказує мені шлях. 
— якби це було так. Ти б мені сказав, що відбувається. Шапаренко, я даю тобі рівно тиждень, щоб ти все розказав. Як ти нічого не зробиш, то я рівно через тиждень розлучусь з тобою. І не думай, що я блефую, — і я вийшла з кабінету. Мою увагу привернуло, як Марта обговорювала щось із Лейлою. Побачивши мене вона почала іти до мене. 
— розказав?
— я дала йому тиждень. Якщо не розповість через тиждень, то ми розлучимось, — я подивилася, як на нас дивляться усі працівники. 
— я вам, що не ясно сказала переробити те, що ви наробили? — підвищила голос Марта і всі працівники розвернулися, а ми пішли у мій кабінет, — як ти?
— не знаю. Від мене, щось приховує мій чоловік і ти це знаєш. 
— я не хочу в це вмішуватися. І буде краще, якщо він розкаже. Якщо він не розкаже за цей тиждень. Якщо ти запитаєш, я тобі скажу. Але не зараз, тому, нічого не питай. Всьому свій час. 
— я зла і ображена, що ти знаєш і приховуєш від мене. Як давно ти знаєш?
— з того самого дня, коли ви поїхали з Анталії, — тепер зрозуміло, чому вона не повернулась разом з нами.
— тому ти залишилася? 
— так, щоб отримати більше інформації. Я не могла просто говорити, що я знаю, якщо я не знаю нічого. Тому, я залишилася на один день і ми з Мазхаром провели власне розслідування. Тепер зустрічне питання до тебе. Ти залишишся в будинку Миколи чи переїдеш на тиждень до нас? — я лукаво посміхнулася.
— сьогодні я залишусь у вас, а решту днів там. Буду мучити свого чоловіка своєю присутністю, але він не зможе до мене доторкнутися. — сказала я. Та чи зможу протистояти чарам Миколи Шапаренка?
— тоді поїхали. — сказала Марта. Сівши по машинам ми поїхали до будинку дівчат. І скажу чесно, що я так звикла жити у будинку Миколи, що думка спати сьогодні тут у моїй кімнаті незвична для мене. І починала задумуватися. Коли ми всі одружимося, кому цей будинок дістанеться, адже все, що тут є наше спільне. Коли я переступила поріг будинку, дівчата здивувалися. 
— Марусику, привіт, чому ти тут? — запитала Ніка, коли ми зайшли у вітальню з Мартою.
— дещо сталося і сьогодні я переночую тут у своїй кімнаті. 
— що сталося? — запитала Софія. 
— давайте ми повечеряємо і Маруся нам все спокійно розповість. — запропонувала Марта. Логічно. Марта хоче їх нагодувати, щоб вони менше розсердився на неї, що вона знає. 
— ну так, ти ж знаєш. — буркнула Ніка. 
— немає чоловіків, то є їжа. Ось, що добре у цьому житті. — ідеальна філософія від Оксани.
— ви здивуєтеся, але я згідна з Оксаною. Інколи вона говорить толкові речі, —сказала Марта і ми пішли накрили на стіл і стали вечеряти.
— ми слухаємо тебе, Марусику, — сказала Софія.
— ну я підслухала розмову Колі і Марти у її кабінеті, — і всі тепер дивилися не на мене, а на Марту, яка напхала повний рот їжі.
— спеціально напхала повний рот їжі, щоб нічого не говорити, — махнула Ніка пальцем.
— я голодна, — говорила Марта з повним ротом.
— я не знаю, що і до чого точно, але Микола, щось приховує. А Марта це знає. 
— повторюся. Якщо він не скаже через тиждень, я все розповім. А до цього моменту ви нічого не дізнаєтеся. — сказала Марта дівчатам те саме, що і мені сьогодні в офісі. 
— навіть я? — запитала Ніка, адже їй Марта все розказує. 
— навіть ти. — це щось нове. 
— Я дала йому тиждень, якщо він мені нічого не розповість, то це означає розлучення. 
— але вам не телефонував адвокат. І ви не можете розлучитися без відповідного дозволу. Ви ж уклали договір. — Блін. Я забула про це. А подавши зараз на розлучення я порушу основний пункт договору. 
— я не знаю. 
— добрий вечір! — сама до себе щось говорила Марта. — давно тебе не було чути,  — знову сама з собою говорила дівчина. 
— що таке? — запитала Оксана. 
— Олександр Андрієвський власною персоною телефонує. — дівчина піднесла телефон до вуха, — Так. Ні, не сказала, нехай твій друг не хвилюється. Якщо це все, то бувай. Яке побачення, Алексе? Я подумаю. Це не так. Ок. Та, я погодилася тільки одне. І нічого більше.
— хтось погодився на побачення з Андрієвським? — запитала Ніка з підозрілою посмішкою.
— звісно. Але здається, за цим щось ховається. Можливо, він буде намагатися мене переконати, щоб я нічого не говорила, — Марта взяла свою тарілку в руки, — гаразд, потрібно іти спати, — усі пішли і залишилися ми з Нікою вдвох.
— ти думаєш те, що і я? — сказала я, а думала я проте, щоб прослідкувати, як пройде те, побачення. 
— не знаю про, що ти думаєш, але я думаю, що ми прослідкуємо за ними. Мені цікаво. — сказала Ніка. 
— нам головне не попастися їй. А то буде дуже погано. А тепер можна іти спати.
Ми розійшлися, але спочатку прибрали на кухні і я зайшла у свою стару кімнату все відчувається таким не рідним. Я прийняла ванну одягнула свою стару піжаму і лягла у м'яке ліжечко і заснула. На ранок ми дізналися, що побачення Марти і Алекса буде через два дні. У нас є час, щоб добре підготуватися. Потім я зібралася і ми поїхали в наш офіс. Нас зустріла Меланія. Її давно не було і я вже скучила за нею. Її заміняла Лейла її асистент.
— Мело, рада тебе бачити. — сказала Марта коли ми увійшли. 
— і я вас. Дякую, вам за ці вихідні. 
— ти працювала з нами навіть тоді коли компанія була банкротом, тому ти це заслужила. Та і Лейла чудово справлялася з обов'язками. — сказала я. 
— погоджуюсь з Марусею. 
— і я теж. Радий тебе бачити, Мело. — з'явився біля Марти Алекс. 
— хотіла сказати, що ти тут забув. Але в тебе є акції. Тому мовчу. 
— це чудово, принцесо. Мовчання тобі личить, — промовив тихо Алекс. 
— у тебе доставка від кур'єра, Марто. — сказала Меланія, а ось це поворот.
— що саме? — запитала Марта. 
— квіти, — цікаво, що це за таємний шанувальник?
— від кого? — запитала Марта, — Ні, не відповідай. Олександр Андрієвський, які на цей раз? 
— цими квітами, ти не захочеш мене побити, — і вони двоє пішли у кабінет Марти навіть не помітили, що ми відстали. 
— щось відбулося, поки мене не було? — запитала Меланія. 
— не знаю, але принаймні вони через два дні ідуть на побачення.
— що? — заверещала дівчина, що мені знадобилося прикрити рукою її рот.
— тихіше, Мело, офісу не потрібні плітки. Бо буде дуже погано. Ти ж сама знаєш.
— ти маєш рацію, — і тут з'являється мій чоловік. 
— Марусю, привіт 
— привіт, 
— я піду, там потрібно скласти вам трьом розклад на тиждень, — я кивнула і дівчина швидко зникла.
— ти щось хотів сказати, бо в мене робота.
— я запитаю, ти весь тиждень будеш у дівчат? — його справді цікавить тільки це? 
— не знаю. Це все? 
— та.
— нагадаю тобі, що час дивна штука, яка тікає дуже швидко і її не впіймати, — сказала я і пішла працювати.
— привіт, — заглянула до мене у кабінет Лейла скільки я вже працюю за тим комп'ютером? Я втратила лік часу. Я намагаюся витіснити всі думки про свого чоловіка, який щось від мене приховує роботою.
— привіт 
— ти сьогодні обідала? — раптом запитала дівчина з чого б це?
— а яка година?
— зрозуміло, не обідала. Пів третьої обіду, шановна пані дизайнер. Ходи з нами пообідаєш. — нами?
— з вами?
— ну я, ти, Мело, Марта, Алекс і це все бо решта відмовилися.
— а я ще не погодилася.
— сказати твоїй подрузі, що ти сьогодні нічого окрім сніданку, ще не їла і не погодилася на ланч? — чистий шантаж від пані Лейли.
— гаразд іду. Тільки дороблю тут і іду.
— ні.
— ні?
— так не піде. Ти зараз береш встаєш, трудоголіку, та йдеш за мною.
— а якщо я не піду? — я знала приблизну відповідь, але цікаво, що ця дівчина скаже.
— то по тебе прийде твоя подруга.
— гаразд іду.
— якби не шантаж, то вона не прийшла б, — сказала Лейла, коли ми прийшли в кафе, де всі сиділи.
— шантаж? — здивовано підняв брови Алекс. 
— тобі не треба цього знати. — сказала Марта. Ну, так, а то, ще почне його шантажувати. 
— так, Алексе, вона ще тебе почне шантажувати.
— та, що зразу шантажувати? Я просто вб'ю його, якщо буде багато говорити ось і все. 
— мені вже страшно іти з тобою на побачення. 
— так не йди. — Здається,  Марта все, ще надіється, що побачення скасується.
— ти так легко мене не позбудешся, принцесо.
— а хотілося.
— забагато тобі хочеться. 
Мені, здається, що вони стали занадто милі. Тепер моя цікавість бере вгору. Коли я вже їхала додому до Шапаренка. То вирішила подзвонити Нікусику.
— Нікусику, привіт
— Машік, привітик. 
— ми слідкуємо за солодкою парочкою? 
— звісно, ти ще питаєш. Звідки, це взялося «солодка парочка» і все таке? 
— у нас сьогодні був ланч. З начальниками і їхніми асистентами.
— ііііі, — не витримала Ніка.
— розмова почалася про шантаж. І я сказала Алексу, нехай боїться. А наша з тобою подруга сказала, що вона його не буде шантажувати.
— опа
— а просто його вб'є. 
— а я думала, що вони вийшли з тієї фази.
— це ж Марта та Алекс вони ніколи не припинять вбивати одне одного.
— ти маєш рацію. 
— тому нам варто придумати план слідкування. І приїжджай до нас. Разом придумаємо.
— чекай мене, я зараз буду, — я завершила виклик і вийшла з машини. Своїми ключами відчинила двері будинку. Як тільки я зайшла навпроти мене стояв мій чоловік.
— Марусю, — хлопець кинувся мене обіймати.
— ти мене задушиш.
— ти повернулась 
— це не означає, що у нас все так, як було. Я дала тобі тиждень. Зараз Ніка приїде.
— сама? 
— так, — дзвінок у двері, — а ось і вона, — я пішла відкривати двері, — привіт, Машік 
— привіт, ти як?
— добре, дякую, що запитала. Але мене мало не задушили.
— ого, — засміялася дівчина, — і тебе не було тільки один день.
— так, ходімо роздумувати наш план. 
— Колясику, привіт, — привіталась Ніка до Миколи. 
— привіт, Ніколя. Щось вип'єш? 
—  чаю, бо на дворі так холодно. Одразу видно, що наближається справжня зима, — Ми зайшли до нашої спальні і сиділи роздумували, — нам потрібно замаскуватися.
— дивись я придумала. Ми одягнемо чорний одяг. У мене є ще чорні капелюхи. І візьмемо чорні окуляри. 
І якщо вона нас помітить, то ми вдамо, що це велике співпадіння. 
— ти думаєш, що вона повірить?
— ні, але ми так скажемо. 
— скажу, вам план геніальний, — коли Микола зайшов сюди, що я не помітила— До речі, можна з вами?
— ми будемо агентами 007, — засміялася Ніка.