Ана Маіс - Наші обіцянки, Ана Маіс

— Біля мене багато місця. — Давид посунувся на інший бік.

Я посміхнулась відчуваючи полегшення, що не прийдеться повертатись до себе. Я лягла на ліжко і накинула на себе ковдру. Між нами була достатня відстань і це мене заспокоювало. Відчуваючи на собі його погляд я повернулась до нього обличчям.

— Я теж не міг заснути. — пробурмотів Давид.

— Через грім?

— І через нього теж.

— У вас з нею щось було? — невпевнено запитала. Він розумів про кого я запитую, але не видав жодних емоцій.

— В нас був роман. Пристрасне кохання, яке завдало болю в неочікуваний момент…

Я мовчала уважно його слухаючи. Виходить, що вона казала правду.

— Ти казав, що не закохуєшся, — нагадала я.

Він тихо засміявся. Грім ще раз загримів, і я підсунулась ближче до нього.

— Це і стало причиною цих слів. Вона мене зрадила. — напружено промовив він. А потім додав : — А я не пробачаю зраду.

— Вона проміняла тебе на іншого чоловіка?

— Ні. Їй потрібна була інформація для наступної статті, бо вона була на межі звільнення. От вона і використала мене, після чого компанії ледь не прийшов кінець.

Я була здивована такою відвертістю. І стала ще більше ненавидіти Іру. Я не розуміла, як можна таке вчинити з коханою людиною.

— Чого вона приходила? — тихо запитала.

— Це я її покликав. — сказав твердо.

Я насупилась. Не знаю, але я ніби відчула укол ревнощів. Невже я тут зайва? Але він би сказав.

— Ти?

— Вона мені знадобилась з професійної точки зору.

Я здригнулась, коли за вікном грім прогримів з новою силою. Він поставив свою руку мені на живіт і притягнув до себе.

— Це допоможе. — промовив Давид.

Я кивнула, хоча в темряві він не міг побачити. Мені було так добре в його обіймах, і це мене лякало. Я сильно прив’язуюсь до людей.

— Добраніч.

— Добраніч, — прошепотіла.

Чи то постіль, чи то через те, що Давид був поруч я поринула у міцний сон.