Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Шкода, що правда відкрилася пані лисиці не відразу, а лише під кінець стомливої та довгої подорожі, і відкрила вона її самостійно, завдяки власним допитливості та сміливості. Але чи можна було про все здогадатися раніше, правильно зіставивши всі відомі факти?! На жаль, ні. Згадуючи домовленості з іншими божествами, государиня Неба зберігала мовчання і не відкривала нічого, що могло б наштовхнути на таку думку.

     «Тільки тут...», –  досадувала пані лисиця на власну сліпоту. Адже досі вона вважала себе особливо проникливою особою!

     Але, хоч би там як, такий стан речей таїв у собі чималу небезпеку. Сила Намі міцніла з кожним днем, і побачене пані лисицею уві сні це доводило: їй вистачило одного бажання, щоб відшукати старшу сестрицю в Абсолюті! А знайшовши, стала розпитувати про пусте, з чого випливало, що, незважаючи на великі сили, керувала Ідзанамі ними погано, і корилися вони виключно її настрою.

     Якщо ж справа одного разу торкнеться не мирних сновидінь, а яви, то як знати? Можливо, пам’ять про нещастя, що спіткало її, оживе, і вогонь спалахне в ній з новою силою. Він спалить її, обов’язково спалить! Та чи не згорить із нею і вся Оясіма? 

     Несподівано пані лисиця відчула себе у центрі виру. Навколо неї кипіли хвилі, скручувалися у вузол і невблаганно тягнули униз. Вона щиро дивувалася, яким дивом ще не захлинулась, а дихала і мала намір опиратися їм далі, оскільки, як у будь-якого іншого потопаючого, іншого виходу в неї не було. Події кружляли її і кружляли, затягуючи в саму Йомі-но Куні, де давно ховалася причина всього –  всіх подій у її житті, так чи інакше пов’язаних між собою.

     Чому божественний вибір припав саме на неї, вона добре розуміла. Кращого помічника у такій важкій справі годі й шукати. Будь-який інший, хто взявся б за неї, потребував би нічного відпочинку і відбував години сну несвідомо. Але тільки не Нічна Пані. І спляча, і неспляча, вона пильнувала, спостерігаючи за тим, як розвивається її підопічна.

     До того ж цілком очевидно, що боги з нетерпінням очікували моменту, коли пам’ять до переродженої Ідзанамі-но-камі почне потроху повертатися –  і, найімовірніше, це станеться в стані несвідомості, коли душа звільниться від пут розуму. Адже справжню свободу дух здобуває уві сні, коли тіло, натрудившись за день, відпочиває. Отже, і пам’ять може набути найзручнішу для цього стану форму – нічного сновидіння. Тут пані лисиця могла особливо прислужитися – затримати усе лихе, відсіяти його як непотрібне, і піднести Ідзанамі тільки світлі спогади, не здатні потьмарити сяйво її душі.

     Згодом свідомість богині зміцніла б настільки, що зникла б усяка потреба в невсипущому контролі. Бо що є минуле порівняно зі спокійним сьогоденням і блискучим майбутнім, вготованим їй? Так, забуток. У призначений час Ідзанамі судилося піднятися на Рівнину Високого Неба, як і було обіцяно пані лисиці, і всякий зв’язок між нею та її покровителькою увірвався б…

     Напевно, саме так всемогутні боги все задумали. І якби неухильно дотримуватися цього плану – мрія їх збулася б, й Ідзанамі після довгої відсутності приєдналася б до численного божественного сонму. Але то ж то й воно, що сліпий випадок завадив йому здійснитися. Через найменшу помилку все пішло зовсім не так, як передбачалося. І справа тут не в легковажності – навіть будучи невтаємниченою, пані лисиця зробила  все залежне від себе, аби діло вийшло на добро. Річ у тім, що порушення порядку завжди веде до непередбачуваних наслідків, і запобігти цьому неможливо. Тому кожному давно відомо: порушувати встановлені правила  не можна, бо то найбільший гріх з усіх можливих на землі та на Небі теж.

     Що, якщо пам’ять почне повертатися до Ідзанамі надто швидко? Або ще гірше – здібності, які швидко розвиваються, набагато її випередять? І те, й інше – погано! У першому випадку Ідзанамі цілком усвідомить себе і неодмінно згадає обставини минулого. Стане викликати до життя сили, які мала раніше, а коли вони не підкоряться – остаточно втратить віру в себе. Якщо дух зламати, він загине, неодмінно загине!

     Але якщо здібності повернуться раніше, ніж вона згадає, ким була, то керувати ними їй буде не під силу, не маючи ні знань, ні досвіду. Вона відчуватиме себе  нерозумним підлітком і може дійти до колишнього стану –  живцем згоріти в народженому нею ж стовпі полум’я.

     Зайнята тривожними думками, пані Акемі не відразу зрозуміла, що розмова перервалася, і Дама перебуває у задумливому мовчанні.

     – Пані? –  поспішила поновити бесіду кіцуне.

     – Чи не бажаєте скласти мені компанію? – несподівано запропонувала Ама-но Дзаку. – Ми можемо продовжити наше знайомство, гуляючи та розмовляючи. Вам знайомі тутешні краї? Ні? Не шкодуйте, тут усе одноманітне, –  і, отримавши згоду, продовжувала говорити: – Я спостерігала за виразом вашого обличчя. –  Коли ви співчували Ідзанамі-но камі, воно змінилося. Ви стали просто чарівні, пані Міцуко.

     –  Ви вважаєте? – пані лисиця йшла за нею слідом, відстаючи на півкроку і тим самим виявляючи повагу.

     –  Чи не могли б ви приділити й мені трохи співчуття? – зненацька попросила Дама.

     – Навіщо воно вам? –  здивувалася кіцуне.

     – Якщо одна жива істота відчуває до іншої жалість, образ останньої теж змінюється. Він стає особливо зворушливим. Це був би останній штрих до мене. Ви можете мені поспівчувати?

     – Боюся, що ні, – розвела руками пані Акемі. – Ваша неперевершена краса викликає в моєму серці захоплення та заздрість, але аж ніяк не співчуття.

     –  Ах, як же все важко! – зажурилася дівчина. –  Значить, я сама маю знайти спосіб вас розжалобити. – Не знаючи, що й відповісти, пані лисиця промовчала. – А доля моя справді сумна…, – поскаржилася Ама-но Дзаку.

     –  Мені складно про це судити, –  підтримала її пані лисиця, побоюючись, що розмова знову зійде нанівець, а вона так нічого і не дізнається про свою таємничу співрозмовницю. Нехай облегшить душу – це найкоротший шлях до довіри. А потім, як тільки випаде нагода, пані лисиця вивідає в неї те, що її дійсно цікавить. – От якби ви звірилися мені, – почала вона, – і розказали, що вас так засмучує… Запевняю вас, я не жорстока – та ви й самі в цьому переконалися.