Томас Еріксон - Мій бос — ідіот, Томас Еріксон

бачити, мої кольори — це переважно червоний, синій і жовтий. Досить багато кожного з них, а саме червоного й синього, трохи менше жовтого та суттєво менше зеленого. Насправді зеленого зовсім мало — майже нема. Як бачите, різниця між цими поведінками не особливо велика, але вона є. Оскільки профіль базової поведінки описує мене справжнього, без особливих коректив, ми можемо сказати, що він найкраще ілюструє мою особистість.

Різниця між моєю поведінкою на роботі та поза нею

Відповідно до наведених даних, коли я працюю, я менш домінантний, але й менш надиханий. Натомість під час роботи я стаю більш ­аналітичним. Що це говорить про мене? Насправді не багато, тому що пристосування не визначає, чи буде мені потрібна психологічна терапія чи ні. А якщо без жартів, то занадто велика адаптація, тобто занадто велика різниця між базовою поведінкою та пристосованою, може призвести до проблем. Це добре, якщо на роботі ми можемо бути якомога більше собою.

Моє поєднання кольорів у результаті дає конкретну поведінку, яку я тепер добре розумію. Коли червоний елемент говорить крізь мене, я можу бути вкрай нетерплячим, з іншого боку, можу ставати дуже аналітичним (читай — повільним), коли синя частина моєї особистості бере контроль у свої руки. Запитайте в моєї дружини. У неї навіть більше червоного, ніж у мене, але синього кольору вона майже не має.

Іноді я занадто багато всього планую, шукаю дірки та прогалини у всьому. І все ж трапляється, що завдання мене повністю поглинає. Так само з таким маленьким зеленим кольором у мені — я не завжди слухаю, що кажуть інші. Це вимагає від мене зусиль. Я не пишаюся цим, але погоджуюсь, що це одне з моїх слабких місць.

Як насправді працює ця суміш?

Поєднання великої кількості червоного та синього робить мене дещо менш чутливою людиною — я це усвідомлюю. Проте це також допомагає мені добре виконувати свою роботу. Тим більше, коли мені як консультанту доводиться працювати з начальниками високої ланки. Візьмемо, наприклад, виконавчого директора компанії (тут я небезпечно наближаюся до самовихваляння, але це випливає з того, що в мені дуже багато жовтого), який просить у мене поради щодо того, як розібратися з поганим менеджментом на вищому рівні. Ці люди мають дуже мало часу, а ті, хто їх оточують, тільки їм підтакують і кажуть завжди «так». Останнє, чого вони хочуть, так це заплатити багато грошей консультантові, який на все погоджуватиметься. Вони хочуть почути правду. Навіть якщо вони не сприйматимуть мене позитивно за те, що я сказав їм правду, я зможу якось жити із цим. Бути незручним — це моя робота. Я не страждаю від безсоння через те, що не всім подобаюсь за те, що я роблю.

У всьому цьому є логіка — ви її неодмінно розумієте й самі. Ви знаєте свої сильні сторони і більш-менш усвідомлюєте свої вади.

Ви кажете: «Так, але ж просто треба спостерігати за собою й удосконалювати те, що не працює!»

Якби це було так просто!

Уявіть щось подібне: ви часто опиняєтесь у некомфортній для себе ситуації. Або відчуваєте, що ось-ось усе стане ще гірше. І ви чудово усвідомлюєте, чого вам бракує. Ви повинні зробити щось конкретне, до чогось пристосуватися, позбутися чогось або додати щось інше. Ви знаєте, що робити, але не робите.

Чому?

Дуже просто — ви цього не хочете.

Навіть якщо я зміг попрацювати над собою й стати кращим, я теж не є чемпіоном світу з контролю над собою. Іноді я дуже добре знаю, як розв’язати конкретну проблему, але це зовсім мені не допомагає. Я знаю, що мені потрібно дещо змінити, можливо, навчитися чогось нового або послухати когось іншого, а не слухати тих, кого я слухав до цього часу. Можливо, я повинен почати щось діяти.

Але це просто не мій день. Тож усе це не дає жодної користі.

Іноді в нас трапляються такі дні. Ми ходимо добре проторованими маршрутами, знаючи, що вони, ймовірно, нікуди вас не приведуть. Логічно? Зовсім ні. Але ми всього люди, мозок обманює нас із ранку до ночі. Ми часто робимо те, що нам здається добрим, а іноді просто натягуємо шапку по самі вуха й не реагуємо на сигнали зокóла.

Коли таке стається, я повертаюся до своїх рушійних сил і намагаюся все продумати. Моєї природної поведінки тут недостатньо. Мій профіль, поданий на початку розділу, що заснований тільки на кольорах, уже не є таким корисним. Мені потрібно ознайомитися з мотиваціями й зрозуміти, чи зможу я знайти в них сили, щоб рухатися далі.

Втомлені старі люди

Не так давно я відвідував захід, на якому намагався слухати багатьох різних британських психологів. Я кажу «намагався», бо весь захід був смертельно нудним. Усі учасники були жахливо одноманітними, а лекції — просто антонімом до слова «розважальні». Довелося змусити себе не витягувати телефон і робити щось інше. Я сам ненавиджу, коли хтось це робить, тому що вважаю це ознакою неповаги. Ані знан­ня цих психологів, — а вони справді потужні, ніхто в цьому не сумнівався, — ані їхні доповіді не були такими, щоб я міг просто сидіти там і слухати це все тільки з особистої зацікавленості. Прослухавши чотирьох чи п’ятьох із них, я був у такому відчаї, що збирався вже вийти з приміщення.

Я зостався, бо зрештою знайшов причину не піти. Повернувся до того, що змусило мене піти на цей захід, і згадав, що можу використати те, що мені хотіли сказати ці люди поважного віку. Має бути якась користь у тому, що вони кажуть. Це відповідало моїм практичним і економічним рушійним силам. Ось який це має вигляд. Моя теоретична рушійна сила — слабка, але в поєднанні з практично-економічною стається так, що я найбільше прагну вивчити речі, яким можу знайти застосування.

Гм… У цьому мусить бути щось. Я купую багато книжок про психологію та поведінку — все про те, як насправді функціонують люди. Часто бачу цікавий або провокаційний заголовок, наприклад, «В оточенні ідіотів», і думаю «Я мушу це прочитати. Це видається цікавим!». Це трапляється досить часто, тож завдяки цьому я нині маю велику бібліотеку на тему, що пов’язана з моєю роботою.

Однак я не читаю всі ці книжки. Деякі з них я тільки гортаю й переглядаю, в інших читаю окремі розділи, а деякі — від обкладинки до обкладинки — це я роблю тоді, коли знаю, що справді буду використовувати викладений у конкретній книжці матеріал. Читати триста-чотириста сторінок тільки тому, що книжка просто дуже захоплює, — це не для мене. Це потребує багато часу, а життя наше занадто коротке.

Однак є й такі, які роблять із точністю до навпаки. Вони читають будь-яку книжку, якщо їх цікавить тема, якій вона присвячена. Я не заперечую, якщо саме з цієї причини ви читаєте і цю книжку, але це не спрацьовує в моєму випадку. Я не маю на це часу. Як я це знаю? Про це говорить моя практично-економічна рушійна сила. Завдяки їй я прагну використовувати час корисно, і вона не дозволяє мені витрачати на читання спеціалізованої літератури