Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

артефактів не спостерігалося, зате тут лежало щось більше — труп. Нарешті з’явився хтось, кому я зможу задати питання які мене мучать.

Я торкнувся решток, ловлячи останню мить життя цього чоловіка: м’яке крісло, тихий шелест вентиляторів, приглушене світло вогників і темрява за спиною, яка несподівано наповнюється звуком і рухом. Короткий, але дуже сильний спалах страху. Я не прикладав зусиль для того, щоби залізти в пам’ять небіжчика, але вона несподівано стала розвертатися переді мною сама, як зміст древньої книги. Це була найперша людина, вбита Шерехом. Монстр несподівано його згадав, і обставини тих подій раптом почали підніматися нагору з неймовірної глибини років.

Цікаво, коли Салем виводив звідси своїх людей, чи знали вони про присутність спостерігачів? В закритій частині сховища перебувала група контролерів, яка фіксувала все, що ставалося, і (підозрюю) влаштовувала дрібні каверзи. І от, коли сотні людей, що наповнювали коридори сховища кипінням почуттів і думок, пішли, чудовисько вперше усвідомило себе чимось особливим. Що найцікавіше: вони знали про його існування, але можливостей нежитя собі не уявляли. І потреб також. Інакше кажучи — Шерех захотів їсти.

Я зачаїв дихання, намагаючись не сполохати потік чужих спогадів, те, до чого монстр так довго не хотів мене підпускати. Тут було робоче місце контролера, на темну стіну переді мною якимось хитрим алхімічним чином виводилися зображення різних частин притулку і дані про пересування персоналу. Така от максимально ускладнена версія комірчини сторожа. Сама діюча частина артефакту сприймалася небіжчиком як розташована знизу і справа. Наступний раз туди піду. Зате тепер я знаю, що візьму в якості трофея — кістки! Хіба для некроманта може бути щось цінніше? За такий подарунок старі пні будуть мені ноги цілувати, а особисто Чарака я змушу танцювати присядом.

Я скинув на підлогу манатки і почав придумувати, як зручніше скрутити у мумії череп, не обсипавшись при цьому могильним прахом з ніг до голови. Спроби смикати мертвяка за потилицю нічого не дали — всередині він був набитий якоюсь алхімічною фігньою, що кріпилася прямо на хребет і не дозволяла розібрати його за допомогою кусачків. Просто кощунство — ламати загадкову штуку, навіть її не вивчивши! Потрібно притарабанити сюди побільше світла, набір інструментів, свердло… Виберуся на поверхню — одразу список напишу.

Поки я витав думками в щасливих мріях, події продовжували свій розвиток. Вид конторки сторожа невловимо змінився, у важкій тиші притулку почувся деренчливий звук.

Для алхіміка це остання річ — зорієнтуватися, що механізм щось робить сам, і незрозуміло, чому. Таке треба припиняти в зародку! Допустім, встановити особу небіжчика без ритуалу Круга я не міг, але метод, яким тут оголошували надзвичайний стан, зрозумів прекрасно. Он так тьмяно виблискуюча клавіша означала, що охоронний периметр знову спрацював, і големи починають прочісувати у пошуках порушників весь комплекс знизу і догори.

А що, якщо там представники влади? Пропуск якийсь час зберігався в НЗАМПІС, і вони могли встигнути його скопіювати. Купа трупів наглядівців в одному зі мною підземеллі не сприяє довгому життю, особливо, якщо хтось згадає про моє вміння керувати конструктами. Навряд чи серед нових відвідувачів є сильний некромант, значить, големи їх порвуть, а відповідати за це доведеться мені, як вічному винному.

«Чуєш, чудовиську, клич бійців назад! Що значить «як»? Мовчки! Можна подумати, ти за мною не підглядав. Хто з нас присутній в кожній точці світу? Я до цих виродків просто не дотягнуся — вони вже на верхніх горизонтах. Не треба мені втирати про таланти, коли ти в ритуал Круга втручався, ти про талант думав? Некромантією, некромантією їх! Роби, що хочеш, але охорону зупини!»

Однак, треба туди бігти.

Забрати череп не вийшло. Залишалося відкрутити пару пальців — собі і Ларкесу (все одно, збирати Круг без найвищого дозволу не вийде). Нічо, потім вернуся, і буде в бібліотеці некроманта гідне поповнення. Риссю промчав до шахти підйомника и поліз наверх (п’ять поверхів над темною безоднею!). Ледве встиг вибратися, як Шерех сплеснув панікою — прибульці оборонялися. І все би нічого, але дурна бездонна пам’ять нежитя обіцяла, що саме ця дія передвіщає щось жахливе. Так що до всіх моїх проблем додалася інфернальна істерика монстра.

«Забери охорону, дурню, людей я сам винесу! Завалиться же все!!!»

Прибульців витіснили за межі ядра комплексу, в міцності коридорів якого я не сумнівався (ті зовнішні горизонти спеціально робили нашвидкуруч). Проти нового ворога големи виявилися неефективними, але двохсоткілограмові туші, які стрибають по стінах, могли порушити рівновагу конструкції, і тоді у мене над головою виявиться метрів двадцять іржавого заліза і каменів. Другий раз в житті виявитися похованим заживо — це вже забагато!

Шерех що є сил намагався діяти на конструктів, а ще рік тому він про них навіть думати відмовлявся. Ось що страх живильний робить! Я приготувався пояснювати бойовим магам з НЗАМПІС, що вони десь в чомусь неправі. Підлога помітно здригалася.

Не встигаю, ох, не встигаю.

Я метнув наперед приголомшуюче некромантичне плетіння всліпу, навмання. Чорним ця фігня не зашкодить, а големів може трохи пригальмувати. Як не дивно, це подіяло — Шерех заволодів управлінням конструктами і повідомив, що вороги швидко віддаляються в бік виходу.

«Дай їм дорогу! Вони будуть раді вшитися, а на поверхні я поясню їм ситуацію популярно.»

Останній раз щось крякнуло, загриміло, але стіни встояли, і упала тиша. Я перейшов з бігу на ходу. Ким би не були ті тупі вояки, що заледве не знищили найвеличнішу археологічну знахідку сучасності, пройти через смітник вони не могли. Про цвинтар ніхто, крім Фіберті, не знає. Залишається Академія емпатів. Просто фестиваль якийсь! А чи не намагався Аксель поцупити у мене з-під носу Світову Вісь.

На перехресті мене чекав керований Шерехом голем — нежить хотів показати щось потішне. (Зі своїм страхом перед неспинними машинами смерті він успішно впорався.)

Заднім числом я думав, чи варто було його до цього заохочувати. Тепер від нього самою лише блакитною лампочкою не відмахаєшся — у розпорядженні монстра виявилася цілком матеріальна сила. Он, як спритно він рулює големом, наче все життя на двох ногах ходив! З іншого боку, якщо комусь і довіряти таку силу, то це безсмертній істоті з принципами, мораллю і почуттям гумору (в Ларкесі, скажімо, я впевнений не був). Тепер про збереження цілісності «ла-ла-ла» (а заодно і татового скарбу) можна не турбуватися: керовані Шерехом големи стануть вдвічі ефективнішими.

Для нормального некроманта ці штуки все-одно небезпеки не несуть, якщо треба буде — всіх у банки позасипаю.

Ситуація склалася патова: Сем не падав донизу, але видряпатися наверх те не міг. У Лаванди від обрáзи аж сльози виступили: вона почувалася мавпочкою яка схопила