Гомер - Іліада. Одіссея

багатого рибою моря;

Як після того вони в Телепіл прибули лестригонський,

Де й кораблі їх загинули, й всі в наголінниках мідних

320] Товариші, Одіссей лише втік з кораблем чорнобоким;

Ще про Кіркеїні підступи й спритність її розповів він;

Далі про те, як в задушну Аща оселю дістався

На кораблі многовеслім фіванця Тіресія душу

Там розпитати й як всіх там супутників бачив і рідну

325] Матір свою, що його породила й дитям годувала;

Як серед моря почув він сирен голоси милозвучні;

Як між блукаючих скель він проплив, між Харібди страшної

Й Скілли, що їх ніхто із людей не минає щасливо;

Як корів Геліосових товариші його вбили,

330] Як на швидкий корабель їх сірчану метнув блискавицю

Зевс громовладний і всі тоді разом загинули славні

Товариші, він один лише смерті лихої уникнув;

Як на Огігію-острів потрапив до німфи Каліпсо,

Як вона, прагнучи мати його чоловіком, тримала

335] В гроті глибокому, як годувала й зробити безсмертним

Пообіцяла йому і навік нестаріючим мужем,

Серця ж у грудях його, проте, вона цим не схилила;

Як, перетерпівши дуже, в країну феаків прибув він,

Як від всієї душі, наче бога, його вшанували

340] Із кораблем до рідного краю його відрядили,

Міді, і золота, й одягу вдосталь йому надававши.

Мовлячи це наостанку, у сон він солодкий поринув,

Що розслабляє нам тіло й турботи сердечні відгонить.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна.

345] В тій годині, коли, сподівалась вона, уже досить

Втіхи зазнав Одіссей і від сну, і від ложа дружини,

Золотошатну зорю вона ранню із хвиль Океану

Вивела - світло нести для людей. Із ложа м'якого

Встав Одіссей і так до своєї промовив дружини:

350] «Досить, дружино, обоє натерпілись ми вже тяжкого

Лиха, ти - тут, про мій поворот многотрудний додому

Плачучи гірко, мене ж, хоч і як я крізь злигодні рвався,

Зевс і всі інші богове оподаль вітчизни держали.

Нині ж, коли ми обоє жаданого ложа діждались,

355] Ти попіклуйся майном, що в домі лишилось у мене,

Я ж - худобою, що женихи змарнували зухвалі.

Сам відберу я багато, й ахеї повинні вернути

Решту, аж поки усі я обори свої не заповню.

Спершу за місто піду в наш сад я багатодеревний

360] Батька провідать шановного, - тяжко він журиться мною.

Знаю, дружино, розсудлива ти, тож тобі накажу я:

Тільки-но сонечко зійде, то й чутка по місту полине

Про женихів, що їх повбивав я у нашому домі;

Ти ж до верхніх покоїв іди і з служницями разом

365] Тихо посидь, не цікався нічим, ні про що не розпитуй».

Мовивши це, надягнув на рамена він зброю чудову

І розбудив Телемаха, і чередника, й свинопаса

Та бойове наказав їм озброєння в руки узяти.

Без сперечання мідні вони одягли обладунки,

370] Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.

Вже розвиднялося всюди навколо, та млою Афіна

Оповила їх нічною і швидко їх вивела з міста.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ

СОРОКОВИЙ ДЕНЬ

Душі женихів, приведені Гермесом до Аїда, зустрічають там Ахілла і Агамемнона. Амфімедонт розповідає про загибель женихів Агамемнонові, який вихваляє мужнього Одіссея і доброчесну Пенелопу. Тим часом Одіссей відкривається батькові; під час обіду його впізнає Доліон та його сини. Чутка про загибель женихів викликає в місті заколот. Евпейт веде своїх спільників проти Одіссея. Одіссей залишається переможцем. Між ворогуючими за допомогою Афіни укладається мир.

ЗАМИРЕННЯ

Душі убитих мужів-женихів Гермес кілленійський

Повикликав тим часом до себе. В руках він чудовий

Жезл тримав золотий, що ним, коли хоче, то людям

Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих.

5] Ним він махнув, і, скиглячи, душі за ним полетіли.

Як кажани, що зграями в темних печери глибинах,

Скиглячи, носяться, щойно котрий під склепінням скелястим

Раптом з їх ряду зірветься додолу, й один до одного

Туляться, скиглячи, тиснулись так і вони. За собою

10] Вогкими вів їх шляхами ласкавий Гермес рятівничий.

Так течію Океану вони, і скелю левкадську,

І Геліосову браму світлисту минали, й країну

Снів. До лук асфодельних дістались тоді незабаром,

Де примари домують, знеможені душі померлих.

15] Душу Ахілла, сина Пелея, вони там зустріли,

І Антілоха знайшли там безстрашного, стріли й Патрокла,

Й душу Еанта, що після безстрашного сина Пелея

Постаттю й виглядом був між інших данаїв найкращий.

Купчились круг Ахілла вони. Незабаром підходить

20] Близько до них душа Агамемнона, сина Атрея,

В смутку скорботнім навкруг його тіні усі позбирались

Тих, що в Егістовім домі з ним смертну спіткали недолю.

Перша до нього тоді душа Пелеїда звернулась:

«Сину Атреїв, гадали ми, Зевсові ти, громовладцю,

25] Був повсякчасно з усіх героїв-мужів найлюбіший,

Ти-бо мужами могутніми сам багатьма володарив

В краї троянськім, де стільки ахеї нещастя зазнали.

Та довелося, проте, й тобі передчасно зустріти

Пагубну долю, якої ніхто на землі не уникне.

30] Краще б тобі, що мав шану таку й багатьма володарив,

В краї троянському з іншими смертну спіткати недолю.

Пагорб могильний тобі насипали б там всеахеї,

Синові славу велику тоді ти лишив би навіки.

Але ж печальною смертю загинуть тобі довелося!»

35] В відповідь мовила так до нього душа Атреїда:

«Сину Пелея щасливий, на бога подібний Ахілле!

В Трої убитий далеко від Аргоса ти, а навколо

Сила троян полягло і ахейських синів щонайкращих

В битві за труп твій. А ти - на всю велич свою, величезний -

40] В вихорі пилу лежав, про битви комонні забувши.

Цілий ще день тоді билися ми і в запалі бою

Не угавали, аж поки сам Зевс не спинив ураганом.

До кораблів ми тоді перенесли тебе з бойовища

Й там на ложі поклали, водицею теплою й маслом

45] Тіло обмивши прекрасне. Круг