Гомер - Іліада. Одіссея

тепер і не ремствуй на мене занадто,

Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.

215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку,

Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець

Словом лукавим, - багато ж людей є, лихих на пораду.

Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,

Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш

220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі

Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.

Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний;

Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади

Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.

225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки

Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,

Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,

Та, що віддав мені батько, коли я сюди від'їжджала, -

Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.

230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!»

Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, -

Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину.

Як мореплавцям жадана земля, що з'явиться врешті

В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря

235] Вщент розіб'є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,

Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни

Випливе з тілом, яке солоний намул роз'їдає,

Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, -

Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,

240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.

Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста,

Та ясноока замислила інше богиня Афіна:

Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну -

В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати

245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа -

Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять.

Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий:

«Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю

Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні,

250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати.

Так мені віща Тіресія-старця душа провістила

В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався

Товаришам і собі напитати шляхів поворотних.

Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким

255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши».

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Буде м'яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш

Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове

В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись.

260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця,

То розкажи-бо й мені про ту випробу, - згодом, гадаю,

Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш

265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого.

Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене

Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться

Знову блукати мені, весло своє взявши доладне,

Поки людей не зустріну таких, що ні моря не знають,

270] Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,

Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,

Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.

Певну ознаку він дав, не ховавши від мене нічого:

Як подорожній, мене на путі перестрінувши, скаже,

275] Що на ясному рамені я віяльну маю лопату,

Можу я в землю тоді весло устромити доладне

Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці -

Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще -

Та повернутись додому й священні складать гекатомби

280] В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

Всім їм по черзі. Й не в хвилі морській мене смерть після того

Легка спіткає, - спокійно її я зустріну появу

В старості світлій моїй, навколо оточений мирним

Щастям народу свого. Все й збудеться так, говорив він».

285] Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Як визначають хоч старість нам кращу богове безсмертні,

То сподіватися слід, що й нещасть ми позбудемось наших».

Так між собою вони розмову провадили щиру.

А Еврінома і няня у спальні тим часом постелю

290] Пишну уже їм стелили при світлі хиткім смолоскипів.

А як м'яке вони ложе старанно для них постелили,

Няня старенька пішла спочивать до своєї кімнати,

А Еврінома, їх покоївка, пішла перед ними

Із смолоскипом в руках, ведучи їх на ложе подружнє.

295] Як провела, повернулась назад. І з радісним серцем

В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля.

А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,

Ноги спинили свої і, танці спинивши жіночі,

Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.

зоо От Одіссей із жоною, жаданої втіхи зазнавши,

Стали потому втішатись розмовою поміж собою.

Розповіла вона, скільки прийшлось їй, в жінках богосвітлій,

Витерпіть, бачачи в домі юрбу женихів знахабнілих,

ПІ о задля неї стількох баранів і биків убивали

305] Найдорідніших і стільки у дзбанах вина осушили.

А Одіссей, той паросток Зевсів, розказував, скільки

Горя він людям приніс і скільки нещасть перетерпів, -

Все розповів їй. Вона ж захоплено слухала, й сон їй

Не опадав на повіки, аж поки про все розказав він.

310] З того почав, як спершу здолав він кіконів, а потім

Як до родючого краю мужів-лотофагів приїхав,

Що їм накоїв кіклоп і як він помстивсь за погибель

Доблесних товаришів, що той їх пожер так нещадно,

Як до Еола прибув і його привітав він гостинно

315] Й вирядив, та не дала йому доля дістатись до краю

Рідного, - бурею знову підхоплений, стогнучи тяжко,

Довго носивсь він по хвилях