Гомер - Іліада. Одіссея

110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті».

Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий

І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:

«Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй

Ще перевірить мене - хай упевниться краще небавом.

115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,

Мною гордує вона й не може мене упізнати.

Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба».

Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:

«Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий

125] Розумом ти між людей - щодо цього ніхто уже інший

З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.

Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,

Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

ізо <(0Т що скаЖу я Тобі, й це, по-моєму, буде найкраще:

Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться

Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння.

Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту,

Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні,

135] Так, щоб, почувши їх, кожен вважав - тут весілля справляють,

Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів.

Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше

Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем

У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то

140] Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць».

Так він сказав, і вони наказу послухали радо.

Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули,

Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний

Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання

145] Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю.

Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного

Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно.

Тож не один говорив, почувши, що діється в домі:

«Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку!

150] Ну ж і зухвала! Не вистачає у неї терпіння

Дбать про великий цей дім, поки муж її вернеться шлюбний».

Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось.

А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила

Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла,

155] Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула,

Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна,

Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила,

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває

160] Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва, -

Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже.

Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий.

Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно,

165] Сів навпроти дружини і так він до неї промовив:

«Дивна ти жінка! Між кволих жінок - тобі найтвердіше

Серце дали божественні висот олімпійських осельці.

Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

170] Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо

Ляжу собі, - адже серце у жінки цієї залізне!»

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Дивний же й ти! Не заношусь нітрішечки я, не гордую,

175] Ані занадто гнівлюсь. Пам'ятаю я добре, яким ти

На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки.

Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе

В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він.

Ліжко внеси йому та приготуй на нім постіль вигідну -

180] Ложе м'яке, й покривала, й світлисте до них узголів'я».

Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно

Відповідав Одіссей занадто розумній дружині:

«Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово!

Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко

185] Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши,

Легко його при бажанні на інше посунув би місце.

А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був,

Не пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку,

Вміло змайстрованім, - сам я, не інший хто, все спорядив це.

190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір'ї,

Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.

Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,

Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,

Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.

195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.

Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,

Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,

Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.

З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,

200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,

Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.

Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,

Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше

Місце його переніс, від оливного пня відділивши».

205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли,

Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.

Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:

«О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди

210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, -

Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи

І на поріг би щасливої старості разом ступили.

Отже, не сердься