Жорж Санд - Консуело

— Ні, Карле, нічого такого я не говорила. Я знаю, що всякий незнайомий пруссак — небезпечний співрозмовник, і тому зважувала кожне своє слово.

— Ах! Як порадували ви мене цією відповіддю, — я так турбувався! Двічі-тричі я підходив до вас на кораблі, коли ви каталися по озеру, — я грав роль одного з піратів, які робили вигляд, начебто йдуть на абордаж, — але ви мене не впізнали, адже я був переряджений. Хоч скільки дивився я на вас, хоч скільки робив знаків, ви ні на що не звертали уваги, і мені не вдалося перемовитися з вами хоча б єдиним словом. Цей офіцер був постійно біля вас. Увесь час, поки ви плавали по озеру, він ні на крок од вас не відходив. Він немовби здогадувався, що ви є для нього ніби щитом, і ховався за вас на той випадок, якби яка-небудь дурна куля таїлася в одній із наших нешкідливих рушниць.

— Що ти хочеш цим сказати, Карле? Не розумію! Хто цей офіцер? Я його не знаю.

— Мені нема чого говорити вам: незабаром ви самі довідаєтеся, позаяк їдете до Берліна.

— Але чому ж тепер робити із цього таємницю?

— Та тому, що це страшенна таємниця, і мені потрібно ще протягом години не видавати її.

— У тебе якийсь особливо схвильований вигляд, Карле. Що з тобою відбувається?

— О! Щось жахливе! У мене в серці пекло!

— Пекло? Можна подумати, що в тебе на думці якісь злі наміри?

— Можливо!

— У такому разі я хочу, щоб ти відверто зізнався мені у всьому, Карле. Ти не маєш права приховувати що-небудь від мене! Ти ж обіцяв мені бути самовідданим і покірним.

— Ех, синьйоро! Що ви сказали! Так, правда, я завдячую вам більше ніж життям, бо ви зробили все, щоб зберегти мою дружину й дочку, але вони були приречені, вони загинули… І потрібно помститися за їхню смерть!

— Карле! Ім'ям твоєї дружини й дитини, які моляться за тебе на небесах, наказую тобі говорити. Ти задумав якусь божевільну справу. Ти хочеш помститися? Ти в нестямі, коли бачиш цих пруссаків.

— Вигляд їх доводить мене до божевілля, доводить до люті… Але ні! Я спокійний! Я справжній праведник! Бачите, синьйоро, Бог, а не пекло штовхає мене на це! Ну, близький час! Прощайте, синьйоро! Можливо, ми ніколи більше не побачимося, так прошу вас, позаяк ви їдете через Прагу, замовте месу по мені в каплиці Святого Іоанна Непомука[304], одного з найбільших покровителів Чехії.

— Карле, ви скажете, ви зізнаєтеся мені в злочинних намірах, які терзають вас, а то я ніколи не буду за вас молитися й, навпаки, накличу на вас прокляття вашої дружини й дочки — цих ангелів, які тепер у лоні милосердного Ісуса Христа. Як ви можете сподіватися дістати прощення на небі, якщо самі не прощаєте на землі? У вас під плащем карабін, Карле, і ви тут підстерігаєте цих пруссаків…

— Ні, не тут, — мовив, тремтячи й уже трохи вагаючись, Карл. — Я не хочу проливати кров ні в будинку мого хазяїна, ні на ваших очах, добра моя свята праведнице, але там… Розумієте, серед гір, у лощині, є дорога, яку я добре вивчив, тому що був там, коли вони проїздили нею сюди нині вранці… Але я опинився в лощині випадково, при мені не було зброї, та і його я не відразу впізнав. Але зараз він знову проїде по цій дорозі, там буду і я. Миттю проберуся туди парком і випереджу його, хоча в нього й добрий кінь… І ви зволили вірно сказати, синьйоро, — карабін при мені, мій славний карабін, і в ньому славна куля для його серця! Карабін заряджений, — адже я не жартував, коли вистежував його, переодягнений піратом. Випадок здавався мені досить удалим, і я разів десять націлювався в нього, але ви були там, увесь час там, і я не вистрілив. А от зараз вас не буде, і він не зможе ховатися за вашою спиною, як боягуз… Адже він боягуз! Я ж бо добре його знаю! Я бачив, як одного разу під час битви він зблід і показав спину, люто вимагаючи, однак, од нас, щоб ми йшли проти своїх земляків, проти своїх чеських братів! О! Який жах! Адже я чех по крові, по серцю, а таке не прощається! І хоча я й бідний чеський селянин, що вивчився у своїх лісах тільки володіти сокирою, але він зробив із мене прусського солдата, і завдяки його капралам я вмію влучно цілитися з рушниці!

— Карле! Карле! Замовкніть! Ви марите. Ви не знаєте цю людину, я впевнена в цьому. Його кличуть барон фон Кройц. Б'юся об заклад, що ви не знаєте його імені й вважаєте за іншого. Він не вербувальник і не зробив вам нічого поганого.

— Це не барон фон Кройц, ні, синьйоро, і я прекрасно його знаю. Більше сотні разів бачив я його на парадах, — це головний вербувальник, головний учитель тих, хто викрадає людей, і руйнівник сімейних вогнищ, це головний бич Чехії, мій особистий ворог!.. Він ворог нашої церкви, нашої релігії й усіх наших святих! Він осквернив своїми нечестивими глузуваннями статую святого Іоанна Непомука на Празькому мосту! Він викрав із празького замку барабан, зроблений із шкіри Яна Жижки[305], великого воїна свого часу, — барабан цей слугував застереженням од ворога, він був оплотом країни і її честю. О ні! Я не помиляюся, я добре знаю цю людину! До того ж святий Вінцеслав щойно явився мені в каплиці, коли я там молився. Бачив я його, як бачу вас, синьйоро, і він сказав мені: «Це він, уразь його в серце». Я заприсягся у цьому святій Діві на могилі своєї дружини, і я мушу спевнити обітницю… А! Дивіться, синьйоро, йому подають коня до ґанку. Цього ж бо я й чекав! Іду… Моліться за мене, тому що рано чи пізно я поплачуся за свій учинок головою; але це не лихо, тільки б Бог помилував мою душу.

— Карле! — вигукнула Консуело, почуваючи в собі приплив якоїсь незвичайної сили. — Я вважала тебе людиною великодушною, добрим і богобоязливим, а тепер бачу, що ти безбожник, нелюд і негідник! Хоч хто б був чоловік, якого ти збираєшся вбити, я забороняю тобі йти за ним і заподіяти йому будь-яке зло. Диявол прибрав вигляд святого з метою скаламутити твій розум, і Господь, на кару