Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

121
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 261 262 263 ... 279
Перейти на сторінку:
— міського сміттєзвалища. Нема і не може бути такої стихії, яка би перемогла бойового мага. Смердючі відходи образили чорного дією! Треба було всім доказати їх нікчемність. Замість того, щоби вдурити захопленого йолопа, просто взявши своє, але нічого не віддавши взамін, я наступного ж дня зайнявся обіцяними директору чарами.

До речі, от і напрацювання керпанських лабораторій знадобляться.

Конструювання периметра, який би відвертав запахи, вимагало точного розрахунку і витонченої реалізації: це було рівно вдвічі складніше за захисні армійські амулети (у людей, знаєте, не такий вже і поганий нюх). Я скнів над схемами потоків три дні, майже без перерв на їжу і сон. Звідкись з’явився Ларкес і став допитуватися, чи мені нічого не треба (він точно щось замислив!). Сказав йому, що мені потрібен доступ на полігон місцевої очистки, і одразу отримав, що вимагав (ну, точно, це змова). Розкривати йому свої секрети мені категорично не хотілося, показувати місцезнаходження сімейного сховку тим більше. Хай думає, що я розробляю нове прокляття і хочу заробити на ньому грошей — на старих таємницях світ клином не зійшовся.

Ларкес вислухав мою версію, але, здається, не повірив ні на йоту. Замість цього, поцікавився, чи викладали нам в університеті багатоконтурні знаки. Ні, навіть не чув про таке, але допомоги просити не збираюся (я взагалі-то алхіміком збирався бути, у мене на дурниці часу елементарно не залишалося). Ларкес знизав плечима і пішов, а мені довелося випробовувати потойбічну копію бібліотеки Акселя в дії. Шерех був сповнений скепсису, тим не менше, згадку про багатоконтурну ворожбу я знайшов, присоромивши обох (і нежитя, і чаклуна). Виявилося, що повторити головоломний рівень банківських проклять на диво просто: треба всього лише використати одночасно дві-три допоміжних пентаграми (для середнього сторожовика — завдання непідйомне, для некроманта — проста вправа на зосередження). Єдине, були невеликі труднощі з необхідністю враховувати взаємний вплив знаків, що робилося дещо інтуїтивно, а без цього прокляття мали властивість згортатися в абсолютно божевільні структури.

Поставлена задача стала цілком розв’язуваною.

Базові печаті майбутнього периметра були готові через тиждень. Скільки вони коштували насправді, Шерех розбере, але я витратив на них половину накрадених в Керпані інґредієнтів (плювати, все-одно у них закінчувався термін придатності). Остаточна ворожба на сміттєзвалищі зайняла півдня, зате результат був таким, що творцям «ла-ла-ла» показати не соромно. Тонесеньке мереживо тримірного периметра оплело будівлю. Присутнє на самій межі сприйняття, воно ніяк не шкодило масивним тілам, але не пропускало аерозолі і повітряні суміші.

Але, природно, містер Блох оцінити цеї краси не міг, а запах з його будиночка нікуди не дівся.

— Готово! Тепер залишилося дезодорувати приміщення.

Я вийняв з футляра скляну трубку, розписану знаками, — аналог ранніх експериментів зі створення поглинача. Через пару хвилин повітря набуло того сухувато-стерильного присмаку, який я пам’ятав з лабораторії. Я заткнув трубку дерев’яним корком і повернув у футляр.

— Дезодоратор можна використовувати багато разів; при потемнінні скла — промити мильною водою, раз на рік показувати магові. На жаль, периметр можна обслуговувати лише на місці.

А скільки попросить чорний маг за візит на смітник, страшно навіть думати.

Містер Блох сторожко потягнув носом повітря, потім підійшов до вікна, і, напружившись, розчахнув стулки. Напевне, їх не відкривали з часу закінчення будівництва.

В обличчя нам дмухнуло холодне повітря без смаку, але порівняно зі смородом звалища це був прорив (я лише зараз помітив, що мій одяг відчутно недобре пахне).

— Це просто чудо! — прошепотів розчулений директор.

— Магія, — уточнив я.

Не будемо згадувати, скільки народу працювало на цей мій маленький тріумф.

Він плеснув руками:

— Що я можу для вас зробити?!

— Я вивчаю можливі умови використання наших амулетів. Мені потрібно обслідувати територію вашого підприємства, взяти проби ґрунту, продукції…

— Беріть усе!

Подумки показавши дулю емпатам і координатору, я взявся за пошуки «ла-ла-ла». Працівники звалища мені охоче допомагали. Ще б ні! Найактивнішим я дарував «прищепку» на ніс, яка хай і не позбавляла від запаху повністю, принаймні, давала можливість вільно дихати. Ні, зрозумійте правильно, ці гаврики звикли до всього на світі, але є речі, від яких просто неможливо отримати задоволення.

Як і слід було чекати, вхід до підземелля знаходився під одним з буртів. А коли мені щось само просто падало в руки? Довелося чекати, коли помиї в тому бурті дійдуть «до кондиції». Я впросив директора не засипати бурт заново, видавши йому феєричну маячню про необхідність замірювання потенціалу фонових коливань в третій місячній фазі. Містер Блох був згоден на все.

Новий рік пройшов скучно і без подарунків, серед снігової віхоли, далеких вогників і спроб містян влаштувати феєрверк. Святкувати що небудь в натовпі під мокрим снігом не хотілося абсолютно. Міс Фіберті займалася чимось своїм, а я тихо помирав від запалення жадності — єдиного, що заважало мені добратися до цілі негайно. Якби не воно, можна би було тупо сходити в академію і запропонувати емпатам розкрити таємницю Чудесників разом. Враховуючи ставлення білих до секти, всі з зойками розбіглися б, давши мені можливість знайомитися з «ла-ла-ла» і розбирати татів скарб без перешкод. Зацікавленість старшого координатора теж не слід недооцінювати. Можна ж домовитися про розділ трофеїв! Відступлю Ларкесу пару якихось штучок, зате зможу добиратися до сховку через кладовище, не жертвуючи чоботами і не травмуючи органи чуття. Від ганебної капітуляції мене врятував посланець: вхід до древнього сховку був вільний.

Знайомство з «ла-ла-ла» входило в активну фазу.

Директор фінкаунського підприємства з утилізації і рекуперації змішаних побутових і комунальних відходів перебував у чудовому настрої. На столі перед ним стояв кошик з домашньою випічкою і філіжанка свіжозвареної кави з дещицею кардамону. Витончені аромати змішувалися в повітрі, роблячи зимовий день трохи світлішим і теплішим. Подумати лише, ще недавно він змушений був жувати свій сніданок, як кобила сіно — розмірено рухаючи щелепами і намагаючись не принюхуватися.

Одним з умов контракту директора була необхідність проводити не менше ніж три чверті робочого часу на ввіреному його опіці підприємстві. Містер Блох розумів сумніви очільників міста: якийсь безвідповідальний типчик міг би нехтувати своїми обов’язками заради особистого комфорту. А так кожен бригадир знав, що раз на тиждень директор неодмінно відвідає його робоче місце під час ранкового чи полуденного обходу, тому всі працювали на совість — міськрада за це дуже добре платила. Ото лише запах…

Але днями сталося чудо: суспільство повернулося лицем до своїх вірних синів. А як ще характеризувати цю на диво корисну армійську розробку? Директор не був егоїстом — ризикуючи попастися на зловживанні, він замовив панові Тангору півсотні амулетів-«прищепок» (поки чорному щось потрібно на звалищі, з ним можна було домовитися за мислимі гроші). Звинувачень у розтраті містер Блох не боявся — спеціально

1 ... 261 262 263 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"