Теодор Драйзер - Американська трагедія

юнаком, не впливатиме на панів присяжних і не примусить їх повірити і заявити в своєму рішенні, нібито цей юнак справді учинив злочин, зазначений в обвинуваль-

Ному акті. Чи знайдеться такий мужчина чи така женщина, які не бували часом жорстокі один до одного в справах кохання?

Далі, з допомогою тривалого і докладного аналізу Белнеп постарався довести, що проти Клайда є тільки побічні докази — жодна людина не бачила і не чула, як стався гаданий злочин, а тимчасом сам Клайд цілком вичерпно пояснив, яким чином він опинився в такому незвичайному становищі. Епізод з путівником, а також те, що Клайд забув довідатися про ціну човна на Біг-Бітерні, завбачливо закопав штатив і, нарешті, бувши у воді так близько від Роберти, не поплив їй на допомогу, — все це Белнеп відкинув убік: за його словами, це було або звичайнісінькою випадковістю, або забутливістю. Клайд не спробував врятувати Роберту тому, що був приголомшений, розгублений, зляканий і «проявив фатальну, але не злочинну нерішучість саме в той момент свого життя, коли мусив бути рішучим».

Справді, це була сильна, хоч і казуїстична оборонна промова, досить значуща, з багатьма позитивними якостями.

А потім Мейсон, палко переконаний, що Клайд наймерзенніший і найхолоднокровніший убивця, витратив цілий день на те, щоб розплутати «павутиння брехні і безпідставних тверджень», якими оборона сподівалась відвернути увагу присяжних від нерозривного, невідхильного ряду переконливих та обгрунтованих доказів, які доводили, що цей «цілком дорослий мужчина» воістину «негідник і убивця». Протягом довгих годин Мейсон заново перебирав показання різних свідків. І ще цілі години він витратив на те, щоб огудити Клайда і знову переказати скорботну оповідь страждань Роберти, так що знову мало не довів і присяжних, і публіку до сліз. І Клайд, сидячи між Белнепом і Джефсоном, вирішив у думці, що присяжні ні в якому разі не виправдають його через усю цю безліч так майстерно і зворушливо поданих доказів.

І потім Оберуолцер з височини свого суддівського крісла виголосив напутнє слово присяжним:

— Джентльмени! По суті всякі докази є в якійсь мірі побічними, чи то будуть факти, що вказують на винуватість, чи свідчення очевидців. Адже й самі свідчення очевидців залежать від обстановки.

«Якщо деякі з істотних фактів даної справи заперечують імовірну винуватість підсудного і говорять на його користь, то ваш обов’язок, джентльмени, взяти ці факти до уваги.

«Слід пам’ятати, що докази не можуть бути поставлені під сумнів і відхилені тільки через те, що вони — побічні. Нерідко вони можуть бути надійніші і вірогідніші, ніж прямі докази.

«Тут багато говорилося про мотиви злочину і про їх значення в даній справі, але вам належить пам’ятати, що визначення цих мотивів аж ніяк не є необхідним і не є істотним для винесення обвинувального вироку. Мотиви ці можуть мати значення обставини, що допомагає встановити наявність злочину, але доводити їх існування зовсім не обов’язково.

«Якщо присяжні прийдуть до висновку, що Роберта Олден випадково, мимовільно упала за борт і підсудний не спробував її врятувати, це ще не означає винуватості підсудного, і тоді слід визнати, що він не винуватий. З другого боку, якщо присяжні прийдуть до висновку, що при даних обставинах підсудний тим чи іншим чином навмисне викликав цю згубну випадковість або сприяв їй, завдавши Роберті Олден удару чи як-небудь інакше, тоді треба визнати його винуватцем.

«Я не наполягаю, щоб ви неодмінно винесли одноголосне рішення, але я радив би кожному з вас не проявляти надмірної упертості і незговірливості, якщо після ретельних міркувань він визнає, що помилявся».

Так урочисто і повчально суддя Оберуолцер напучував присяжних з висоти свого суддівського крісла.

Коли він закінчив, — це було о п’ятій годині дня, — присяжні підвелися і пройшли на нараду. І зразу ж, перш ніж публіці було дозволено залишити зал суду, Клайда знову відвели до тюрми: шериф увесь час боявся, що підсудний може зазнати нападу. П’ять тривалих годин Клайд перебував в очікуванні: він то крокував уперед і назад, уперед і назад по своїй камері, то удавав, що читає або відпочиває, а Краут і Сіссел, яким різні репортери дали «на’ чай», щоб дістати відомості про те, як він усе це переносить, нишком намагалися триматися якнайближче і спостерігали за ним.

А тим часом суддя Оберуолцер, Мейсон, Белнеп і Джефсон зі своїми помічниками та друзями обідали в різних кінцях бріджбур-зького готелю «Сентрал» і, потягуючи вино, щоб заспокоїти своє нетерпіння, чекали, поки присяжні домовляться між собою; і всі від щирого серця бажали, щоб вирок, хоч яким би він був, ухвалили якнайшвидше.

А тим часом дванадцять чоловік — фермери, клерки, торговці — для очистки сумління почали знову перебирати та обговорювати кожну дрібницю, про яку говорили Мейсон, Белнеп і Джефсон. Та з усіх дванадцяти тільки один— аптекар Семюел Апхем (він був політичним противником Мейсона, і до того ж на нього справив велике враження Джефсон) — співчував Белнепу і Джефсону. Через це він робив вигляд, що сумнівається в незаперечності доводів Мейсона, поки, нарешті, проголосувавши п’ять раз підряд і не дійшовши одностайності, решта не пригрозили йому викриттям та загальним обуренням і знущанням, бо їх не оберешся, якщо присяжні забаряться з вироком.

— Ми вас виведемо на чисту воду, так і знайте! Так просто це вам не минеться. Публіка точно дізнається про ваші погляди щодо цього!

І Апхем, в якого був непоганий аптекарський магазин у Північному Менсфілді, визнав за краще сховати в кишеню свою незгоду з Мейсоном і приєднатися до загальної думки.

А потім — чотири глухих удари в дверці, що ведуть з кімнати для нарад до залу суду. Це стукав своїм величезним кулаком старшина присяжних Фостер Ланд, торговець цементом і вапном. І сотні людей, що заповнили після обіду жаркий, задушливий зал (а втім, багато хто так і не ходив обідати), струхнули з себе заціпеніння, яке охопило їх.

— Що таке? Що сталося? Присяжні повернулися з рішенням? Який вирок?

І вся публіка — чоловіки, жінки, діти — подалася ближче до бар’єра. А двоє стражників біля дверей відгукнулися на стук:

— Гаразд, гаразд! Як тільки прийде суддя!

Інші стражники поспішили через площу до тюрми, щоб повідомити шерифа і доставити Клайда в суд, треті — в готель «Сентрал» викликати Оберуолцера і всіх інших. Клайд, приголомшений, заціпенілий від цілковитої самітності та убивчої невідомості, був прикутий наручниками до Краута і відведений до суду під охороною Слека, Сіссела та інших. Оберуолцер, Мейсон, Белнеп та Джефсон і численні репортери, художники, фотографи зайшли в зал і розмістилися в тому ж