Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

влучити,

якщо

рвонешся

до

нього,

бо

ж

той

відстрілюватиметься. Освітлення задовільне, а Мертрі без

шолома на голові. Ризикнути — вистрелити в голову? Броня

кехівця добряче поскубана. Візерунки ушкоджень на ній дозволили Голденові запідозрити, що то Еймосів автомат

попрацював так. У груди влучити легше, але ж ті ушкодження

броні могли мати суто косметичний характер, і в такому випадку

пістолетна куля навряд чи дійде до тіла.

Тут Мертрі підморгнув йому, й Голден раптом усвідомив, що

супротивник ніби зчитує його думки — розрахунки, яким

пострілом краще того вбити.

— Попустити, щоб таке трапилось, я ніяк не можу, — заявив

Мертрі. Й стенув плечима, неначе перепросив цим жестом. —

Відповідно до хартії, все це належить КЕХ. Тож зась вам

розладнати систему!

Голден похитав головою, мов не повіривши своїм вухам.

— Ви й справді збожеволіли! Якщо я її не розладнаю, то

кораблі, наш і ваш, попадають із неба, й всі ми загинемо.

— Можливо. Можливо, ми й загинемо. А, мо’, знайдемо якийсь

інший спосіб лишитися живими. Але в будь-якому разі претензії

й права КЕХ залишаються чинними. — Тут Мертрі обвів шуєю —

не правицею, не бойовою рукою, — залу. — Все це варте

трильйонів щирого золота. Ми зробили неймовірний прорив у

сфері матеріальних наук тільки тим одним, що просто

зазирнули за кільця. А скільки дасть нам ця технологія в її

робочому стані? Ось для чого прибули ми сюди, капітане. І не

вам вирішувати, що з цим робити нам.

— Трильйони! — повторив Голден, не зумівши приховати

скепсис у голосі. — Ні разу не доводилося мені бачити, щоб хтось

померлий користувався грішми.

— Звісно, ви це бачили. Це називають пожертвами, заснуваннями, заповітами. Це звичайні повсякденні справи.

— І всі ці ваші старання тільки на те, щоб щось комусь

заповісти?

Посмішка Мертрі поширшала на один міліметр.

— Ні, — відказав він. — Я прибув сюди, щоб завоювати новий

світ. Так це робиться. Я розумію: те, що я роблю, вам видається

чимсь жорстоким і твердолобим, але ж ця ситуація вимагає саме

таких дій. Ті засоби, якими послуговуєтеся ви, слушними

стануть аж тоді, коли цивілізація візьме тут гору. Це не ті

знаряддя, яких потребує така робота. Я не плекаю жодних

ілюзій щодо того, чим та як вона різьбитиме собі місце на цьому

новому кордоні. Їй потрібні будуть жертви, і проллється кров, і

стануться прикрі речі, яких не прокрутити назад, аж поки все

стане тут регульованим та контрольованим. А вам здається, ніби

цього можна досягти засіданнями комітетів і пресрелізами.

— Хотів би я знати, чи прозвучали б ваші слова неспростовним

аргументом для тих людей, що цієї години гинуть на орбіті.

— Мені жаль їх. Щиро жаль. Але ж вони, сідаючи на борт, знали про ці ризики. Втім, навіть їхні смерті матимуть сенс і

вагу.

— Сенс і вагу?

— Вони означатимуть, що ми не поступилися ані сантиметром.

Те, по що ми прибули сюди, ми захищали до останнього подиху.

Адже це не є щось таке, що людство могло б зробити лише

наполовину, капітане. Бо й не бувало такого ніколи. Навіть

Кортес попалив свої кораблі.

Голден засміявся, і в тому сміхові половина була заперечення: на вуха не налазить! — а друга половина — зневага.

— І що воно найшло на вас, хлопці, що ви стали поклонниками

масових убивць?

Мертрі насупився. Рій яскраво-блакитних світелець здійнявся

з глибин і розсипався поміж них двох, мов порох, що його

занесло на вулицю вітром із пустелі.

— Що ви хотіли цим сказати? — запитав кехівець.

— Знав я одного чоловіка, що виправдовував переді мною свій

життєвий вибір, порівнюючи себе з Чингіз-ханом.

— І ви, безперечно, не визнали його аргументів

неспростовними?

—

запитав

Мертрі,

самовдоволено

посміхаючись.

— Не визнав. А потім один мій друг застрелив його пострілом в

обличчя.

— Тут виходить іронічне спростування вашим аргументам

проти