Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але куди дінуться всі ці люди? — печально зітхнула пані Саванті.
«Біла в своєму репертуарі!»
— Залишаться в імперії, — нервово посміхнувся Олеман, — а ми зможемо їм допомогти, якщо їх уряд буде краще йти на контакт.
— Хороший план, — схвалив пан Міхельсон. — Ми готові вислухати його більш детально.
Містер Олеман підбадьорився.
— Для організації регулярних рейдів до берегів імперії найзручнішими є Зовнішні Острови…
І тут доповідач різко замовк, поглянувши на генерала Зертака: бойовий маг сидів прямий, як патик і з дуже блідим обличчям.
— Е-е-е… пане генерал? З вами все добре?
— Він згадав, — ввічливо пояснив Ларкес.
Губи Зертака ворушилися в мовчазній лайці.
— А конкретніше?… — насупився міністр.
— Що на Зовнішніх островах зараз знаходяться півтори тисячі армійських експертів і всього чотири куратори, — сухо посміхнувся координатор північного заходу. — Причому, до кожного гарнізону прикріплено мінімум два парових катери. Вони всю зиму спостерігали за натовпами са-оріотців, що ломляться в Інгерніку. Природня допитливість повинна була змусити їх поговорити з утікачами. Так що про ситуацію з того боку проливу вони вже знають.
— Якщо вони допруть… — прохрипів Зертак.
— … що за проливом лежить земля, яку ніхто не захищає, спокуса скорше за все виявиться надто великою. Найбільш енергійні вирушать на другий берег за здобиччю, а далі почнеться саме те, що описав нам шановний Олеман, — підсумував Ларкес.
«Просто обивателі побачать одразу готовий результат.»
— Слід негайно заборонити…
— Заборонити чорним? Простіше одразу листівки розповсюдити. Тоді до армійських приєднаються ще й цивільні маги. Власне, процес уже, скорше за все, пішов.
От над цею-то дилемою Ларкес і ламав голову весь минулий місяць. Бойові маги Інгерніки — основа бойової моці країни і опора цивільної безпеки — грозили перетворитися в її могильників. З таким трудом сформована довіра і паростки нових традиції, більш вдумливих і раціональних, могли бути розтоптаними табуном стереотипів.
«Заборонити не можна. Відгородитися також. Пояснити обивателям, що буйні чаклуни — жертви війни, буде дуже важко. А у нас же ще й Чудесники…»
Сектанти будуть просто в захваті від такого подарунку — вони завжди стверджували, що чорних треба водити в кайданах, як ведмедів на ярмарці. Далі — бунт армії, розпад країни і магічний колапс. Ларкес бачив лише один прийнятний вихід з положення — зачистити східне узбережжя під нуль, а потім ліквідувати учасників операції.
Алія Саванті почала істеричним жестом терзати носовичок. Нехарактерно мовчазний Аксель зображав херувимчика. Міністр алхімії всім своїм видом показував, що за чаклунів не відповідає.
— Спокійно!!! — пан Міхельсон встав, піднявся над зборами, як грізне божество (міністр завжди вмів справити потрібне враження). — Якщо бардак не можна упередити, треба його організувати і очолити! Пропоную вибрати найвідповідальніших командирів і натякнути їм на можливість збагачення. Неофіційно. Головна умова — наявність в групі цивільного куратора. За відсутності свідків групу буде звинувачено в усіх гріхах, які були скоєні на відповідній території, і без додаткового слідства покарано за інгернійськими законами.
— Такий підхід вони зрозуміють, — пробурмотів Зертак.
— В Краухарді чорні самі розбираються з ренегатами, щоби уникнути уваги з боку влади, — втрутився Ларкес. Його думка напружено працювала. — Поставлена в такі умови бойова група здатна до самообмеження.
— Але що скаже влада в І’Са-Оріо-Т? — сплеснув руками Олеман.
— Ми, здається, тільки що домовилися, що імперії залишилося жити три роки. Хай краще отримають свою допомогу по факту, так би мовити. Дякувати не обов’язково.
Міністр дав доручення створити секретний циркуляр і розіслати його у гарнізони. Текст треба було представити на підпис наступного ранку, а керувати паломництвом бойових магів до І’Са-Оріо-Т пан Міхельсон взагалі не збирався. Навіщо тоді існують підлеглі? В деякому смислі великі начальники нагадують своєю поведінкою чорних.
В штаб операції було призначено Ларкеса як найрозумнішого, Акселя як господаря спірної території і Зертака, як причину всіх нещасть. Але, видно, щось в зовнішності чорних магів проскочило таке, через що Міхельсон визнав за необхідне розбавити їх банку пані Саванті. Досвідчена емпатка, яка набила руку на управлінні великими дезорганізованими колективами, миттєво налаштувала чаклунів на роботу.
Циркуляр довелося розсилати тричі, бо пересилка щоразу обривалася на якомусь надмірно жадібному армійському чині. Лише коли від половини діючих командирів прийшли прохання про надання їх групам індивідуальних кураторів, стало ясно, що кампанія вдалася. Добровільний експедиційний корпус був готовий до діяльності.
Глава 50
Ще раз переконуюся, що нема і в житті щастя. Принаймні, для чорних. Чотири (всього чотири!) години я перебував у стані нерозбавленої радості, глибокого задоволення від досягнення мети. Всі загадки було розгадано, всі таємниці світу мені доступні. А потім наступила розплата — крутий і жорстокий облом.
З чорними так не можна!
Зранку я, весь з себе гордий, повів міс Фіберті показувати знайдене чудо. Фíга! Все кладовище було оточене поліцією, відвідувачів завертали біля воріт.
— Та у мене тут дідусь!!!
Але жандарми залишилися глухими до обурення чорного мага. Сміливі.
Міс Фіберті обережно взяла мене під лікоть.
— Едварде, а чи не тебе вони досі шукають?
Ха! Оце вони гальмують.
— Не знаю, не знаю, — замислилася компаньйонка. — Як ти думаєш, собаки в них є?
Ми плавно розвернулися і звалили звідтам, тому що собаки — істоти без фантазії. Де занюхають, там і шукатимуть. При цьому, я сам почувався сірком, у якого з рота вийняли канапку.
— Мені туди потрібно!!
— Тримай себе в руках. Через тиждень вони заспокоються і знову почнуть пускати відвідувачів.
— Угу. З ліхтарем, кайлом і мотузкою?
— Гм.
Отож то й воно, що «гм». Мені потрібно було не просто попасти до входу у сховок, але і принести інвентар. Хтозна, що може знадобитися в підземеллях? На той момент, коли влада НАСТІЛЬКИ заспокоїться, я можу попасти на кладовище вже як клієнт.
— Ось що: не може бути, щоби вхід був єдиний. До того ж він надто вузький і глибина не сто метрів — зуб даю.
А Салем же вивів з-під землі купу народу.
Міс Фіберті повела бровою — про «ла-ла-ла» я їй поки не розповідав.
— Що це, Томасе?
О, ми серйозні.
— Одна древня конструкція, я сам про неї недавно взнав. Світова Вісь, шоб її.
— Обіцяй, що візьмеш мене з собою.
— Але, Кларо…
— Обіцяй, тоді підкажу.
— Обіцяю!
Міс Фіберті печально подивилася на мене з-під окулярів.
— Треба взяти в магістраті карту горизонтів ґрунтових вод. Ґрунтові води — вічна проблема будь-яких підземель.
— Геніально!
За потрібним документом вирушила міс Фіберті, як найбільш чарівна, а я зайнявся купанням зомбі. (Ще один мій сюрприз). Рулон тонкої кальки, який вартував нам п’ятнадцять крон, я розглядав вдумливо, не кваплячись. На відміну від власників водокачок, мене цікавили ті місця,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.
