Карл Раймунд Поппер - Відкрите суспільство та його вороги

виникає бажаний марксистський синтез; але, можливо, слід зазначити, що незначна зміна наголосу в опису антагоністичних тенденцій може привести до різноманітних «синтезів», по суті, до будь-якого з тих, який абихто бажає обстоювати. Наприклад, можна легко уявити собі такий необхідний синтез як фашизм, і, вочевидь, як «технократію» або й систему демократичного інтервенціонізму.

18.6. * Брайєн Магі пише щодо цього уривка: «Саме про це книжка Джіласа «Новий клас»: цілковито розроблена теорія про реалії комуністичної революції, написана комуністом, що не розкаявся». *

18.7. Історія робітничого руху сповнена протиріч. Вона свідчить про те, що робітники були готові на найбільші жертви у своїй боротьбі за визволення свого класу й, окрім того, всього людства. Але є в тій історії також багато розділів, що розповідають про звичайний егоїзм і гонитву за груповим інтересом на шкоду всім іншим.

Цілком зрозуміло, що професійна спілка, створюючи великі переваги своїм членам завдяки солідарності й колективній згоді, прагне позбавити цих переваг тих, хто не готовий вступити до спілки, скажімо, включаючи до їхніх колективних угод умови, згідно з якими лише члени спілки можуть отримати роботу. Одначе зовсім інша справа і, зрозуміло, недоказова, коли спілка, що в такий спосіб здобуває монополію, закриває свій список членства, не впускаючи товаришів по роботі, які бажали б туди вступити, не притримуючись при цьому ніякого методу (такого, як суворе дотримання списку очікування) прийняття нових, членів. Те. що таке може статися, засвідчує простий факт: бутність робітником не убезпечує, людину від того, що вона може геть забути про солідарність гноблених і що вона не скористається вповні з належних їй економічних привілеїв, тобто не буде експлуатувати своїх товаришів по роботі.

18.8. Див. «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М., 47 = GA, Series 1, vol. VI, 546) — (ME, 4, 430); цей уривок процитовано більш повно в примітці 4 до цього розділу, де йдеться про романтизм Маркса.

18.9. Термін «капіталізм» надто розпливчастий для того, щоб його використати як назву для певного історичного періоду. Термін «капіталізм» було первісно використано у зневажливому смислі («система, що сприяє отриманню більших прибутків людьми, які не працюють»), і він зберіг цей смисл у загальному вжитку. Але водночас його було також використано в нейтральному науковому смислі, одначе в найрізноманітніших значеннях. Оскільки, згідно з Марксом, всі нагромадження засобів виробництва можна назвати «капіталом», ми навіть можемо сказати, що «капіталізм» у певному розумінні є синонімом «індустріалізму». В цьому розумінні ми могли б змалювати цілком правильно комуністичне суспільство, в якому держава володіє всім капіталом, як «державний капіталізм». З цих причин я пропоную вживати назву «нестримуваний капіталізм» для того періоду, який проаналізував Маркс і назвав «капіталізмом», і «інтервенціонізм» — для нашого періоду. Назва «інтервенціонізм», звісно, може охопити три головні типи соціальної інженерії в наш час: колективістський інтервенціонізм Росії, демократичний інтервенціонізм Швеції та «малих демократій» і «новий курс» Америки й навіть фашистські методи керованої економіки. Те, що Маркс називав «капіталізмом», тобто нестриманий капіталізм, цілковито «відмерло» у двадцятому столітті.

18.10. «Шведські соціал-демократи», партія, що урочисто розпочала шведський експеримент, колись була марксистською, одначе відкинула марксистські теорії, перш ніж вирішила прийняти на себе урядову відповідальність і вдатися до великої програми соціальних реформ. Одним з аспектів, в якому шведський експеримент відхиляється від марксизму, є наголос на споживачеві й ролі споживчих кооперативів, на відміну від догматичного марксистського акценту на виробництво. Шведська технологічно-економічна теорія позначена глибоким впливом того, що марксисти називають «буржуазною економікою», в той час як ортодоксальна марксистська теорія вартості взагалі не відіграє в ній ніякої ролі.

18.11. Щодо цієї програми див. Н. о. М., 46 = GA, Series I, vol. VI, 545 — ME, 4, 430). Пор. пункт (1) з текстом до примітки 15 до розділу 19.

Можна зауважити, що навіть в одному з найрадикальніших тверджень, зроблених Марксом у «Зверненні Центрального комітету до Спілки комуністів» (1850), він розглядав прогресивний податок як щонайреволюційніший засіб. Наприкінці звернення, у фінальному опису революційної тактики, що досягає апогея в бойовому вигуку «Безперервна революція!», Маркс пише: «Якщо демократи пропонують пропорційний податок, робітники мусять вимагати прогресивний; якщо самі демократи пропонують помірковано-прогресивний податок, робітники повинні наполягати на податку, ставки якого зростають так швидко, що великий капітал при цьому повинен загинути» (Н. о. М., 70 — ME, 7, 234 і особливо примітку 44 до розділу 20).

18.12. Щодо моєї концепції послідовної соціальної інженерії див., зокрема, розділ 9. Щодо політичної інтервенції в економіку і точнішого пояснення терміну інтервенціонізм див. примітку 9 до цього розділу І текст.

18.13. Я вважаю цю критику марксизму дуже важливою. Вона згадана в розділах 17-18 моєї «Убогості історицизму» і, згідно з висловленою там думкою, її можна парирувати, запропонувавши історицистську моральну теорію. Але лише за умови, що цю теорію сприймають (див. розділ 22, зокрема примітки 5 і наст. та текст). Марксизм може уникнути звинувачення в тому, що він учить «вірі в політичні чудеса». (Цим терміном завдячуємо Юліусу Крафту.) Див. також примітки 4 і 21 до цього розділу.

18.14. Щодо проблеми компромісу див. примітку в кінці абзаца розділу 9, до якого відноситься примітка 3. Щодо обгрунтування зауваження в тексті — «Вони не планують для суспільства в цілому» — див. розділ 9 і мою «Убогість історицизму», ІІ (зокрема, критику холізму).

18.15. Ф. А. фон Хаєк (див., скажімо, його Freedom and Economic System, Chicago, 1939) наполягає на тому, що централізована «планова економіка» може бути вкрай небезпечною для особистої свободи. Але він також підкреслює, що планування свободи необхідне. («Планування свободи» обстоює також і Мангейм у своїй праці Man and Society in an Age of Reconstruction, 1941. Але оскільки його ідея «планування» виразно колективістська і холістсьха, я переконаний, що вона мусить вести не до свободи, а до тиранії. І, звичайно ж, Мангеймова «свобода» походить від Гегеля. Див. закінчення розділу 23 і мою працю, цитовану наприкінці попередньої примітки.)

18.16. Це протиріччя між марксистською історичною теорією і російською історичною реальністю обговорюється в розділі 15, примітки 13-14 і в тексті.

18.17. Це інше протиріччя між теорією Маркса та історичною практикою. На відміну від згаданого в попередній примітці, це протиріччя викликало багато суперечок і спроб пояснити справу через запровадження допоміжних гіпотез. Найважливішою з-поміж них є теорія імперіалізму і колоніальної експлуатації. Вона стверджує, що революційний рух зазнає краху в тих країнах, у яких пролетаріат укупі з капіталістами збирають плоди там, де сіяли не вони, а гноблені тубільці колоній. Цю гіпотезу, що її, безперечно, спростовує розвиток країн, подібних неімперіалістичним