Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

– А ось так... якось можу. Зізнатися, ще зовсім недавно я майже вже в це не вірила. Але, як бачите. Я б хотіла, щоб ви подивилися на все це з іншого боку. Просто уявіть, що я справді та, ким назвалася... Хіба ви не раді родичу, який зник так давно і тепер повернувся в сім'ю? У вас так багато родичів, що ними можна розкидатися? Що вам заважає? У мене так довго не було сім'ї, я рада вам усім...

– Леді... якщо вже в нас пішла розмова так, доведеться говорити без натяків – ви ж розумієте, що ми не можемо повірити в таке без вагомих доказів. Від того часу не залишилося майже нічого, у нас навіть опису принцеси Сеї немає. Ми майже нічого не знаємо про неї, – примирливо і якось сумно додав Ріанар.

– Майже нічого? Але щось же ви знаєте?

– Зазначено, що вона була найкращою у стрільбі на кількох турнірах, незважаючи на свій юний вік. Ви, безсумнівно, дуже вправні у стрільбі, але цього все ж замало...

– Мало? Ви впевнені, що хтось може краще, ніж я? Люба, іди пограйся з Ані, – вона легенько направила дівчинку до помічниці. – Сем... дай мені будь ласка... – друга помічниця передала їй довгий предмет у чохлі.

– Ваша величність... як по-вашому, скільки звідси до о-о-н того дерева? – вона вказала на самотній стовбур у кінці парку.

– Думаю, кроків зо дві тисячі...

– Праворуч, відходить суха гілка, вона без листя, добре видно, – промовляючи все це, ельфа розв'язувала чохол. Коли її лук вибрався назовні, Неарра лише тихо видихнула. У властивій їй манері, Сея випустила три стріли за півтора рахунки – все ж відстань була дуже великою, хоча в інший час вона встигала і за один. Макс аж відчув, як напружилася охорона та інші.

– Три влучання, – підтвердив начальник варти, який увесь час перебував не далеко, – усі майже в одне місце, – він роздивлявся мішень через артефакт. Його величність задумливо дивився на Сею.

 – Ви дозволите, леді? – він простягнув руку до її зброї – "Найтихіший" – прочитав на верхньому плечі. Задумався знову, доволі надовго. – Що ж... ласкаво просимо в сім'ю, ваша високість, принцеса Сея.

Жінки мовчали, але осуду чи напруженості в них Макс уже не відчував. "Якось швидко вони прийняли все це. Невже все обійдеться без громадянської війни? Чи хоча б видраного волосся?"

– Я думаю, що завтра збереться рада і ми владнаємо всі остаточні питання, леді... – скрипучим голосом почав бородатий дід – Ельтар, як згадалося Максу його ім'я, – права успадкування і таке інше, знаєте... – голос його був не надто веселий. – я думаю, що ми всі вам раді, яким би чудесним чином ви не повернулися з нізвідки, але проблем буде багато.

– Я не претендую на трон чи щось іще... мене влаштовує те, що в мене знову є сім'я.

– А хто ця чарівна мала? – нарешті поставив дід запитання, яке цікавило всіх.

– Це Ейлі... моя прийомна донька, – твердо заявила дівчина, – ми підібрали її після однієї події, тепер вона зі мною. Дівчинка забігла за стіл і з того боку хитро виглядала. Поруч із нею стояла Ані, контролюючи, щоб дрібний ураган не зніс що-небудь зі столу.

– Що ж... це дуже... дуже показує вас, ваша високість...

Назад, у готель або таверну, Макс ніяк не міг визначитися, за якими стандартами її називати – ельфійськими або людськими, повернулися засвітла, витративши на весь захід лише кілька годин. Дід запросив Сею на завтрашнє засідання ради, де мали бути зафіксовані офіційно всі рішення. Макса ніхто не чіпав і він був радий. Засів у себе в кімнаті й слухав – малеча не даремно бігала біля столу, він підозрював, що так буде, і за його нічого не значущим рухом пальців, з її платтячка відвалилася намистинка й загубилася в траві. Просто чудово відвалилася – чутність була виняткова. Слухати він почав одразу ж, не хотів пропустити нічого.

– Тату... дідусь Ельтар... ви серйозно? – не дарма Неарра нервувала, видно, що думки киплять ,– я не проти того, що повернулася родичка, чому б і ні? Але ось так... стрельнула – і все? Усім усе зрозуміло?

– А чи не хочеш ти сама спробувати? – доброзичливо, але з легким докором відповів Ріанар. – отож... я не знаю нікого, хто може покласти три стріли в таку ціль.

– Але ж цього замало!!! Раптом це якась темна тварюка! Вам мало випадку з Нелою? Та що завгодно може бути... стільки років пройшло…

– А ось для цього завтра збереться рада. Туди ж прийдуть п'ятеро наших найкращих магів, нехай розберуться тварюка це чи ні. Звичайно, п'ять сотень років – термін не малий. Але ж і Айлор, і Нела, та багато хто ще проживали і більше. Дивно, звичайно, як їй вдалося зберегти таку молодість, але якщо це магія тих років, то чому б і ні? Принц Леннар багато що вмів, а він був прихильний до Сеї.

– А це звідки відомо? – здивувався Ріанар.

– Нела мені розповідала, поки при розумі була. Давно вже, – дід зітхнув, – вона тоді поруч з Айлором чимось зайнята була, коли Леннар сюди приїжджав уперше. Ну та ви знаєте...

– Вона не бреше, – це вже К'єт, – і темряви в ній немає.

– Сестро, але звідки ти... – почала Неарра, але К'єт її перебила.

– Я не знаю. Я впевнена і все. Особисто я рада, якщо вона справді Сея. Вона правильно сказала – нас занадто мало, щоб втрачати.