Сюзанна Кларк - Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк

інтереси Великобританії, що відрізнялися від цілей континентальних держав, і противником втручання в європейську політику, якщо того не вимагали економічні, військові або політичні інтереси Лондона. Багато дослідників вважають його прабатьком сучасної британської дипломатії; Робер Стюарт віконт Каслрей, згодом 2-й маркіз Лондондеррі (1769–1822) — англійський державний діяч, військовий міністр (1805–1806 і 1807–1809), міністр закордонних справ (1812–1822). У 1809 його суперечки з Кеннінґом призвели до дуелі, на якій Кеннінґа було легко поранено. Скандал викликав урядову кризу й падіння кабінету Портленда (див. авторську примітку на с. 302 [в електронній версії — прим. 174]). Джон Пітт, другий граф Чатемський (1756–1824), англійський військовий і політик, старший брат Вільяма Пітта-молодшого. На відміну від знаменитих батька і брата, запам’ятався переважно лінощами та неорганізованістю.

70

Берлінґтон-Гаус на Піккаділлі слугував резиденцією герцога Портленда, Першого лорда Скарбниці (якого більшість зараз величає на французький манер Прем’єр-міністром)[421]. Будинок спорудили в епоху, коли англійська аристократія не боялася змагань із монархом на поприщі влади й заможності, тому він не знав собі рівних красою в усій столиці. Що ж до самого герцога, то він був надзвичайно поважним старим чоловіком, однак, сердешний, аж ніяк не відповідав загальним уявленням про те, яким має бути прем’єр-міністр. Він був дуже старий і хворий. От і зараз лежав собі десь у заштореній кімнатці, в дальнім закапелку, причмелений від опійної настоянки, вмираючи помаленьку. Хай там як, країна зараз його не потребувала, а колеги-міністри — й поготів. Єдиною перевагою такого керівництва, на їхню думку, було те, що в цьому величному будинку можна було проводити засідання кабінету, а під час них — вдаватися до послуг прекрасної челяді, яка могла вдовольнити будь-яку забаганку завдяки тутешньому погребу. (Зазвичай, урядування дуже сушило горло.) (Прим. авт.)

71

Вільям Пітт-молодший (1759–1806). Навряд чи ми матимемо іншого такого, бо вибрали його прем’єр-міністром у віці двадцяти чотирьох років, і з того дня він вів країну вперед, зробивши лиш коротку перерву на три роки, аж поки й не пустився духу. (Прим. авт.)

72

С. 112–113. …хіба Нельсон не був звичайним моряком? Зате блаженної пам’яті м-р Пітт був усім. — Вільям Пітт-молодший (1759–1806) — англійський державний діяч, лідер «нових торі», у 1782–1783 — міністр фінансів, у 1783–1801 і 1804–1806 — прем’єр-міністр. Найважливішою метою свого життя Пітт вважав боротьбу з Францією — головним суперником Великобританії. Смерть Пітта в січні 1806 року відкрила дорогу коаліційному «міністерству всіх талантів» Вільяма Гренвілла (1806–1807), на зміну якому прийшов уряд лорда Портленда (1807–1809).

73

С. 115. Кораблі збиралися захоплювати британські судна — у крейсерський похід Біскайською затокою. Ну, як не захоплювати, то принаймні перешкодити їм займатися тим, чим вони займатимуться. — У 1806 році Наполеон видав декрет про Континентальну блокаду, що забороняв усім підвладним Франції країнам і її союзникам торгувати з Британією. У блокаді брали участь Франція, Італія, Нідерланди, Іспанія та Данія, а з 1807 року згідно з Тільзитськими договорами — Росія та Пруссія. Британія відповіла контр-блокадою — забороною нейтральним державами торгувати з Францією та її союзниками. Британські кораблі в Біскайській затоці полювали на будь-які кораблі, що намагалися доправити до Франції зерно, цукор, каву та інші товари. У цілому британська контр-блокада була успішнішою за наполеонівську Континентальну блокаду, оскільки мимовільні союзники Франції, зокрема Росія, продовжували потайки продавати Британії коноплі, ліс та інші необхідні для флоту матеріали.

74

С. 121. Чипсайд — вулиця в Сіті.

75

С. 122. …мило бесідував із Першим лордом Адміралтейства, лордом Малґрейвом… — Генрі Фіпс, 1-й граф Малґрейв (1755–1831) — британський політик і військовий, міністр закордонних справ у кабінеті Вільяма Пітта-молодшого, перший лорд адміралтейства у 1807–1810 роках.

76

…і Першим секретарем Адміралтейства, м-ром Горроксом. — Вигадана особа. Насправді цю посаду в 1807–1810 рр. займав Вільям Веллслі-Поул, граф Морнінґтон (1763–1845), старший брат Веллінґтона і тезко персонажа Кларк.

77

Чотири роки по тому Джонатан Стрейндж, учень м-ра Норрелла, під час Піренейської війни так само нарікатиме на цей вид магії. (Прим. авт.)

78

С. 126. Мантикора (у перекладі з фарсі — людожер) — найкровожерливіша та найнебезпечніша з вигаданих істот: лев’ячий тулуб, три ряди зубів і хвіст із отруйним жалом та отруйними шипами. Часто згадувалася у середньовічних бестіаріях.

79

«Единбурзьке ревю» (1802–1929) — щоквартальне періодичне видання. Було створене трьома обдарованими критиками і журналістами — Френсісом Джеффрі, Сідні Смітом, Генрі Брумом і Френсісом Горнером; вирізнялося ліберальним спрямуванням.

80

С. 127. …молодого книгопродавця на прізвище Маррі. — Джон Маррі (1778–1843) — «король книговидавців», друг більшості літераторів свого часу, творець «Щоквартального огляду», головного конкурента «Единбурзького огляду». Якщо «Единбурзький огляд» був журналом вігів, то «Щоквартальний огляд» — журналом торі. Джон Маррі успадкував батьківський книговидавничий дім у п’ятнадцять років, і 1807 рік — самісінький початок його майбутнього злету: у цьому році він почав друкувати поему Вальтера Скотта «Марміон» і купив частку в «Единбурзькому огляді».

81

У своїй репліці м-р Ласеллз примудрився зліпити всі публікації лорда Портісгеда в одну книгу. До початку 1808 року, коли лорд Портісгед остаточно покинув заняття магією, він встиг написати три книги: «Життя Жака Беласіса», видану накладом Лонґмана[422] в Лондоні 1801 року, «Життя Ніколаса Ґубера», опубліковану там же 1805 року, та «Історію Короля Крука для дітей», проілюстровану Томасом Бевіком[423] та знову-таки надруковану Лонґманом у 1807 році. Перші дві книги були науковими трактатами про магів XVI ст. М-ру Норреллу вони не сподобались, але особливу неприязнь у нього викликала саме «Історія для дітей». Прикметно, що натомість Джонатан Стрейндж вважав її дуже милим виданням. (Прим. авт.)

82

«Подив викликало, що така заможна людина (а лорду Портісгеду належало чимало англійських земель) обрала таке скромне життя. Але так воно й було. Крім усього іншого, він був вірним чоловіком та люблячим батьком десяти дітей. М-р Стрейндж переповідав мені, що те, як їх забавляє лорд Портісгед, — одне з наймиліших видовищ на світі. Він і сам скидався на дитину, і попри великі свої знання розрізняв добро від зла не краще, ніж говорив по-китайськи. Він був найшляхетнішим лордом поміж усієї англійської аристократії».