Горобчик-Кім, Нора Нойс - Сяйво повні, Горобчик-Кім, Нора Нойс

Я дзвонив щодня, на протязі п’яти днів. Та кого я хочу обманути, я дзвонив разів двадцять на день. Але телефон був вимкнений. Монотонний голос робота мене вже бісив. Але я так і не мав уявлення де її шукати. Я звісно намагався знайти зграю, де вона тапер живе. І спочатку я наївно гадав, що це буде простіше. Адже зграй  поблизу не так багато. Та й вичислив пошту з якої відправляли ту посилку, я швидко. Але все покинути і поїхати я на жаль не міг. 
Саманта не заспокоювалася і сварилися  та погрожувала кожен день, а вагомих аргументів, щоб з нею розлучитися  у мене не було. Тому спершу потрібно було знайти Мартіну  і доньку. А вже потім представити  докази. І без проблем розійтися. 
Добре, що мітку я її так і не поставив.  
І ось одного дня, мій телефон задзвонив коли я був в кабінеті батька. Я спочатку хотів скинути адже ми обговорювали зграї, які розташовувалися поряд з поштою, з якої була відправлена посилка. 
А от коли я побачив хто телефонує, то серце пропустила поштовх і напевне не один. Дерев’яними пальцями я прийняв виклик і приклав слухавку до вуха. 
- Алло, доброго дня. Ви  мені дзвонили? Вибачте я вимкнула телефон, бо у доньки лізти зубки, і часу ні на що інше, окрім доньки, не було. Ви щось хотіли? 
- Так. Хотів.
У мене була купа запитань. Я прокручував в голові розмову з Мартіною не один  десяток разів за ці п’ять днів, а зараз розгубився і не знав з чого почати. 
- Я хотів зустрітися з тобою. 
- А ми знайомі? – а от такого повороту я не очікував. Ні я знав, що розмова буде не простою, але варіант,  що мене не впізнають,  я навіть не розглядав.
Така думка навіть  не пролітала у мене в голові. 
- Так знайомі. Це Грегорі. - відповів.
На тому кінці повисла тиша. Видно вона не очікувала такого подарунку долі. 
- І що ти хочеш? Навіщо телефонуєш? 
- Я хочу бачити доньку і тебе. 
- Навіщо? 
- Я все поясню тобі при зустрічі. Скажи де ти конкретно, і я зараз же виїду. 
- Не скажу.- промовила вона, після паузи. Видно обдумувала варіанти відповіді.
- Нам немає про що говорити. 
- Є! - я підвищив  голос але швидко осмикну  сам себе.
Не можна зараз сваритися. Я повинен дізнатися координати зграї де вона живе зараз. 
- Тобі потрібно, ти й шукай, я нічого тобі не скажу. Мені з тобою обговорювати нічого, - договорила і поклала слухавку. 
- Що там синку? Сказала? 
- Ні, послала і кинула слухавку.  
- Вона сказала де вона? 
- Ні. Сказала що це мені потрібно, а не їй. Щоб сам шукав. 
- Норовливої стала. Доки у нас жила такою не була.- я мовчки встав і пішов геть з кабінету батька.