Ерін Кас - Невгамовні серця, Ерін Кас

Від гарячих поцілунків не вистачало повітря, він кусав мої губи, ніжно пестив шию, вкриваючи поцілунками. Я танула в його руках, мені хотілося більшого і стримуватися не було сил. Підхопила його футболку й потягнула догори, відкриваючи собі вид на треноване тіло, провела долонями по кубиках, кайфуючи від дотиків. Андрій не припиняв мене цілувати зводячи з розуму й розпалюючи все більше. Я пересіла до нього на коліна й обвила шию руками. Як я мріяла про це, стільки разів уявляла, як він мене поцілує. Поли халату роз'їхалися пропонуючи чоловіку огляд на мою білизну. З моїх губ злетів стогін, коли він завів руку за спину й ніжно провів по оголеній спині гарячою долонею. Не тямлячи себе від ейфорії я потяглася до ременя на джинсах.

— Машо...— відсторонився чоловік, — ти впевнена?

— Як ніколи, — прошепотіла йому в губи.

Нічого й ніколи я не хотіла так сильно, як бути поруч з Андрієм. Я страждала, мріяла, таємно кохала, сподівалася та знову мріяла. І коли настав цей момент, зупинитися не було сил. Навіть, якщо я потім пошкодую про цю ніч, в моїй пам'яті залишиться солодкий спогад про пристрасні обійми та шалено гарячі поцілунки.

Він був ніжним зі мною, шепотів приємні слова й дарував насолоду. Всі мої знання про близькість перевернулися з ніг на голову після нашої ночі. Вона назавжди залишиться у моїй колекції найкращих, найсолодших спогадів. Я відчувала себе коханою й бажаною, крила за спиною нагадували, що кохання існує, бо моє почуття по-іншому не можна назвати.

— Манюнь, спиш? — почула крізь дрімоту, лежачи на плечі чоловіка.

— Угу, — притиснулася ще міцніше.

— Спи, кохана, — поцілував мене в маківку й вище натягнув плед.

Я готова поклястися, що чула слово "кохана". Просто впевнена, що не могло мені це наснитися. Зранку було трохи незручно. Андрій прокинувся першим й зробив каву. Розбудив мене поцілунком у плече.

— Доброго ранку, — посміхнувся. — Маю їхати в Кривий ріг, знову в них якась проблема.

— У неділю?

— Обирати не доводиться.

— Добре, — відповіла все ще сонна.

— Я зателефоную, — провів долонею по плечу й пішов.

У моїй голові творився хаос. Ця ніч перевернула все догори дриґом. Чи має вона значення для Андрія? Ми пара чи ні? Що буде далі? Як мені поводитися поруч з ним? Питання крутилися в голові, а відповідей не було. Можливо, нам варто було поговорити? Сподівалася, що він повернеться і ми спокійно поговоримо.

Та пройшов майже тиждень, а ми так й не поговорили. Він писав повідомлення, говорив, що багато роботи й він обов'язково заїде до мене, коли звільниться. А я чекала й починала гніватися, бо дуже багато нервів йшло на моє очікування. Те, що я стала більш терплячою, не означає, що байдужою.

З Анею про це не говорила, бо у неї свої гойдалки з Кирилом. Мої погрози нічого не дали й він активно взявся діставати Аню своєю присутністю. Тому звалювати свої проблеми на плечі подруги не хотілося.

Коли йшла у супермаркет випадково зіткнулася на вході з Сергієм. Я й забула вже, що ми начебто зустрічалися. На пропозицію поїхати на природу у вихідні хотіла відмовитися, а потім подумала чому б нам з Анею не відпочити від емоційної перенапруги. Хлопець зрадів й потяг мене у відділ товарів для відпочинку обирати сітку для м'яса. І кого б ви думали я там побачила? Правильно! Андрія! Він стояв біля вітрини з ножами, а я запізно його помітила, щоб звернути в інший прохід.

— Привіт, — здивувався чоловік.

— Привіт, — подивилася на нього з викликом.

— А я саме збирався зателефонувати. Тільки-но приїхав.

Ага. Збирався. Я його чекаю вже чотири дні, а він тут якусь фігню купує.

— Машо? — покликав мене Сергій.

Тільки тебе мені не вистачало! Я й забула, що прийшла з ним сюди.

— Зараз, — кидаю, дивлячись на Андрія.

— Хто це? — примружує він очі.

— Знайомий.

— Куди зібралася? — розлючено запитує.

— На природу. А що?

— Я думав ми…

— Ми? — шиплю на нього. — Ти поїхав і за чотири дні жодного разу не з'явився. А я мала сидіти й чекати, коли його величність приділить мені час?

— Я працював, — дивується з моїх слів.

— От і працюй, — розвертаюся, хапаю Сергія й тягну на вихід. Він щось говорить мені та я його не слухаю. Всередині лютує ураган. Ох і брехло! Зателефоную, приїду, сходимо кудись, а сам стоїть втикає у вітрину, наче більше немає чим зайнятися. Домовляюся з Сергієм на суботу та йду на маршрутку. Заходжу до квартири й падаю на ліжко. На душі гидко. Не хочу думати про нього та не виходить. Ввечері отримую повідомлення:

Андрій: Машо, ти вже охолола? Готова розмовляти?

Я: Ні, — швидко друкую відповідь й відсилаю, поки не передумала.

Андрій: Я почекаю.

От нахаба! Смішно йому! От візьму й забуду його. Нехай іншу дурепу шукає, яка буде кохати його все життя й чекати, коли в нього з'явиться настрій поговорити.

Аня від моєї ідеї не в захваті, а тим паче погода аж ніяк не сприяє відпочинку на природі. Два дні йшов дощ, а потім похолодало. Подруга попередила мене, що якщо зранку йтиме дощ, ніякої природи у нас не буде. А я без неї точно не поїду, бо вже декілька разів пошкодувала, що погодилася на цю пропозицію. А зранку навіть виглянуло сонце. Я одяглася в спортивний костюм, взяла з собою трохи грошей й по дзвінку Сергія вискочила надвір.

Вітер був свіженький, а низькі хмари говорили, що сподіватися на суху погоду сьогодні не варто. "Краще б я поїхала з Кіром до бабусі" — пронеслося в моїй голові, коли побачила компанію Сергія. Вони були веселі й безтурботні, а я засмучена і зла на одного нахабного красунчика, який заполонив усі мої думки. У супермаркеті вони гиготали й були вкрай веселими. Якби моя Аня бачила їхню поведінку, точно б нікуди не поїхала. Поки ми робили покупки, подруга зібралася, тож ми поїхали по неї. Я бачила, як вона дивується їхнім жартам й поглядає на спідометр, коли попереду ями. Я сама не в захваті від вправності водія. Але якщо ми вже погодилися й зібралися, потрібно використати час відпочинку по призначенню. Я вже продумала план, що ми прогуляємося по лісу, поспілкуємося, відновимо свою душевну рівновагу, а потім викличемо таксі й поїдемо додому.