Анна Мавченко - Невситимі, Анна Мавченко

- Це "тісне й нікчемне" місце – мій дім. У твоєму світі я буду чужою…

- Не будеш, якщо вирушиш туди зі мною, – проникливе.

Я навіть одразу не зрозуміла, пропозиція це чи просто вигідна умова. Але тема в цілому стала складною. Принаймні тому, що я прекрасно усвідомлюю: спокуса перетнути Межу надто велика. Попри останнє попередження батька, попри мій страх і недовіру, я б, напевно, не відмовилася від можливості побачити щось більш грандіозне, ніж ярмарок у Сан-Паресі. Та чи стане мені сил і вдачі досягти будь-якого успіху в можливій подорожі? Шанс рівний: мене можуть спіткати нові неприємності, а можуть здивувати приємні відкриття. Важливо збагнути, чи готова я до ризику...

- То який у тебе титул? – вирішила перевести тему розмови. Зараз у мені ще не дозріли впевнені відповіді на поставлені внутрішнім голосом запитання. А псувати вечір марудною невизначеністю не надто хочеться. - Він у тебе взагалі є?

Рейван загадково всміхнувся, його проймальний погляд мене зачарував.

- Розповім якось іншим разом, – пообіцяв ухильно.

Наполягати не стала, хоча цікавість долала. Лише мовчки кивнула, погоджуючись із рішенням співрозмовника.

Вечір продовжився. Розмови майже не стихали. Вперше поруч із цією людиною я почувала себе настільки вільно й невимушено. Чужинець виявився цікавим співрозмовником. Він натхненно розказував про традиції свого світу, описував велич мистецтва, ділився неймовірними винаходами… Я була приємно і глибоко вражена.

Цього вечора в мені зародилася несмілива ідея все-таки вийти за Межу, вона надовго осіла важкістю невпевненості в моєму серці. Я не могла знайти категоричних «за» і «проти». Була надто розгубленою, аби зрозуміти, чого прагну від життя насправді. Я потребувала поради і знала точно, в кого її шукатиму. Але не зараз – пізніше. Коли буду на всі сто відсотків упевнена в тому, що Рейван – та людина, якій я можу довірити найдорожче – свою долю.

Ну а поки неоднотипні дні сироти Анни продовжуються. Подивимося, що духи підготували для мене далі.