Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Глава 15

Літо набігало кінця. Туристи роз'їжджалися, і роботи поменшало. Ми з Івом завмерли у стосунках, зустрічаючись лише у вихідні, а іноді й рідше. Морель був незадоволений тим, що я боялася стати ближче до нього після того, як навіть він вже був налаштований ризикнути. Він вважав, що я усвідомила важливість мінусів наших стосунків, але мені просто було страшно. Я боялася його розчарувати. Я не знала, чи зможу надалі стати адекватною дбайливою дружиною і, можливо, матір'ю. Якщо все це виявиться мені не під силу, то доведеться покинути Іва. Все має закінчитися погано. Я щосили намагалася утримати наш зв'язок на незалежному рівні, бажаючи відтягнути болісний момент, але все вже псувалося. Я вже робила Мореля нещасним. Контроль над ситуацією тікав, як пісок крізь пальці.

Одного ранку раннього вересня, я помітила в кав'ярні Марка. Він сидів у кабінеті Іва, іноді розмовляв по телефону в залі. Дивно... Мене злякала його поява, бо я згадала їхню розмову з Морелем у день народження Поля. Ів все-таки зважився продати кафе? Після обіду я випадково зіткнулася з Марком. Але, можливо, для нього це випадковістю не було.

- Доброго дня, Луїзо. Ми сьогодні стільки разів з вами бачилися, а побалакати досі не вийшло, - звабливо усміхнувся він мені, і потягнув під лікоть убік.

- А ми хіба встигли потоваришувати? - я вигнула брову і відсторонилася від нього.

- Звичайно. А що ще, як не дружба, має бути між новим шефом та офіціанткою, яка цінує свою роботу?

— Отже, мсьє Морель все-таки продає кафе? - тихо запитала я, пригнічуючи сльози, що вже підступили. Кінець був таким неминуче близьким, і в моїй голові промчала карусель думок. Чи могла я запобігти такому результату? Звісно, ​​могла. Але ж страхи перемогли. Я розвіяла свою можливість стати щасливою, як попіл за вітром.

– Так, ми оформлюємо документи. Тепер наш дорогий мсьє Морель житиме у своєму улюбленому місті з коханою дружиною, і керуватиме мішленівським рестораном. А ми з вами залишимося тут, у нашій тихій скромній гавані, і не розгодовуватимемо амбіції. Адже так? - клацнув він мене по носі.

- Із дружиною?

- Так, під час переговорів щодо майна, вони помирилися і зрозуміли, що легше зійтися знову. А мені, як другу родини, продали подешевше кав'ярню. Немає слів, як я радий за них. Одна з найміцніших сімей, яку я знаю, – фальшиво захоплювався Марк. Я не розуміла, як Ів міг повернутися до Вів'єн, після того, що вона про нього казала?

- Навіщо ви все це мені розповіли?

– Я знаю, що між вами була невеличка інтрижка. Але зрозумійте, Іву начхати на вас, і за тиждень він вже буде під крилом у Вів'єн. У вас хороші показники, і я не хотів би, щоб після вашого розставання ви задумали звільнитися. Він переймається тим, як вам усе розповісти, і ось я йому допоміг. А тепер допоможу вам.

- І яким же чином? - я заворожено продовжувала розмову, немов не усвідомлюючи цей абсурд.

- Підкину вас додому після роботи. Можливо, якщо ви подивитеся на всі боки, то зрозумієте, що страждати за Морелем безглуздо.

- Я відповім вам пізніше.

Я відсунула Марка зі свого шляху, і швидко вирушила до кабінету Іва. Двері були відчинені, і ще в коридорі я почула його телефонну розмову.

– Я планую за тиждень, до цього часу вирішимо все остаточно. Я не можу так наспіх тобі відповісти. Я не знаю, як все пройде. Ні, він зараз тут, ми оформлюємо продаж, чекаємо на юриста. Звичайно, я ж обіцяв тобі, не хвилюйся. Ми обов'язково сходимо кудись утрьох. І я тебе, рідна. Все, на зв'язку, - усміхнувшись, Ів скинув виклик, так і не помітивши мене у дверях.

Я тихо втекла в туалет і закрилася. Сльози погрожували рвонути градом, але я не могла зараз погано виглядати. Я мала закінчити наші стосунки гідно. Першою. Вже за хвилину туалет комусь знадобився, і мені довелося вийти. За дверима виявився Ів.

- Луїзо, все гаразд? - спитав він, дивлячись на моє обличчя. Я намагалася не дивитися на нього, і якнайшвидше вислизнути до зали.

- Так, все цілком гаразд. Все чудово, - спокійно відповіла я, і пішла, не сповільнюючи кроку.

– Ми можемо поговорити сьогодні ввечері? - Ів намагався наздогнати мене.

- Вибачте, мсьє Морель, в мене плани.

- Які плани? Це дуже важливо, - договорив він, але я вже змішалася з відвідувачами, і з'ясовувати стосунки було недоречно.

Ів розгублено залишився на місці, а я знову підійшла до Марка.

- Ви підкинете мене додому, і я зрадію, якщо ви цим не обмежитеся, - суворо відповіла я на задане раніше питання. Невже я справді готова так необдумано зрадити Іву? Мені не хотілося цього робити, але якщо я не завдаю йому болю, потім боляче буде мені.

- Луїзо, ви вмієте дивувати. А я вмію бути слухняним. Домовилися. Зустрінемось наприкінці дня.

Хотілося якнайшвидше втекти з цієї ситуації. Хотілося звільнитися до того, як Ів поїде. Хотілося піти першою.

Перед тим, як піти, я знову зіткнулася з Морелем, але він не встиг мене наздогнати. Він провів мене поглядом до авто Марка, побачив, як я застрибнула туди, і мій телефон завібрував. Скинула виклик і вимкнула його. Я не могла дозволити Іву кинути мене.

У дорозі ми з Марком балакали про всяку дурню. Я розуміла, що для нього могла б стати тільки розвагою, і яким би милим гумористом він не здавався, все це було одноразовою прелюдією. Ми зупинилися біля мого будинку. Що зараз станеться? Марк поставив авто на ручні гальма, заглушив мотор і відсунув трохи назад наші сидіння. Відчуття неминучості того, що відбувається, заскребло під серцем. Мені ставало страшно від того, що я знайшла лише такий спосіб полегшити свої страждання. Ще я зрозуміла, що Марк тепер мене навряд чи відпустить. Його ліва рука ковзнула під мою сукню, а правою він узяв мене під потилицю, обмежуючи рухливість.

- Яка гарна дівчинка. Ти слухатимешся мене? - хрипко простогнав Марк.

-Де ви нахапалися таких фраз? У бульварних жіночих романах?

– Тобі краще помовчати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍